розділ 10

— Крінт, і що ж там сталося? — спитав король Лемар таким тоном, що будь у його кабінеті квіти, вони б точно всі зав’яли.

— Пастка, — незворушно відповів голова варти і фактично права рука короля, хоча за посадою він мав би до подібного дуже сильно не дотягуватися. — Поки не розібралися, що вона мала зробити. Бо там і принцеса була зі щитом, і тілоохоронець її чимось прикрив. В результаті вікна повилітали, в підлозі діра, на голову скарбнику звалився шмат стелі. Треба ж було йому якраз тинятися поверхом нижче. Він же найбільше й постраждав. У принцеси голова ще буде боліти і перелякалась. Синець ще на лікті і коліні, здається вона саме ліктем об своє коліно вдарилась коли падала. Від травм щити захистили.

— Вони зовсім знахабніли? — здивовано спитав король і окинув суворим поглядом стіну навпроти. — І чому саме вона? З усіх дівчат вона для будь кого найбезпечніша.

— Мабуть думали, що захист в неї гірший, і не хотіли чекати, поки той маг розбереться і надто його посилить, — з сумнівом відповів голова варти.

— Точно маг? Один з моїх нишпорок казав, що він якийсь музика, хтось з міської варти його в шинку бачив. Сидів на столі, грав, йому монети кидали, він обіцяв витратити їх на розпусних жінок. Він дуже здивувався, що храм цього бовдура в якості тілоохоронця в палац відправив.

— Точно, — впевнено кивнув Крінт. — Я дивився. І так, і через скельце. Сили там добре якщо не більше, ніж у більшості наших придворних. Про уміння нічого не скажу. Те, що поки дізналися, постійно наймається то в охорону, то на пошуки скарбів, то острівну фортецю допомагав захищати в шторм, за шість мідяків. Такі ось дива.

— Хм… боржник долі? — припустив король.

— Хто їх розбере? Поки самі не скажуть, не здогадаєшся, що саме їх принесло і хто велів прийти.

Король кивнув. Хоча боржник не так і погано. Гірше, якщо не богиня розсердилася і відправила бідній дівчинці допомогу, а хтось дарувальникам заплатив, щоб цей тип в палаці опинився.

— Слідкувати, але обережно, — вирішив. — Якщо влізе кудись не туди, в першу чергу претензії висувати храму і дивитись на реакцію. Сюди викликати, нехай в палаці вислуховують. А там подивимось. І знайдіть вже цих ображених за «справжнього спадкоємця, достойного корони». Набридли. І я хочу подивитися на цього ображеного бастарда. Що я там зробив з його матінкою?

— За останньою версією викинув в заметіль і її ледь не зжерли вовки. Може це помічники молодшеньких, котрих дівчата не просили, але…

— Ні. Ці обережніші. Прокляття. Таке враження, що в мене смертельна хвороба і жити мені залишилося не більше року . Ось чого різні ненормальні так заметушилися? Я збираюся жити ще довго. Років зі сто. Я ж маг. Та я ще правнуку можу встигнути корону віддати. А ці своїх спадкоємців звідкись витягують.

Голова варти смикнув плечима і відповідати не став. У нього складалося враження, що дівчат намагаються залякати. Причому, дивно намагаються. Ідіна взагалі нічого не помітила. Ромна схопила здохлу ворону за лапи і пішла сваритися з вартою, а розповідь служниці, що на підвіконні ці птахи здихають на скору смерть її тільки розсмішила. Арін щитами обвісилася і синців набила сама собі. І можливо саме щити підсилили пастку до того, що вона змогла діри в підлозі вибивати.

— Може намагаються спрямувати мій погляд на родичів молодшеньких? — спитав з сумнівом король, котрий думав про це ж. Ідея була так собі. Він і без цієї дурні не спускав з них очей.

***

Добре бути хворою принцесою. Арін раніше не цінила, бо була мала і хотіла на вулицю кота гладити. Потім хворіти якось не довелося. А тут на тобі. Поміняли перину на більш жорстку, щоб лежала правильно, а подушку навпаки на м’якеньку. Підіткали ковдру. Підлогу помили з лимонною водою і тепер в спальні приємно пахло. Мареку дозволили сидіти в кріслі біля вікна і награвати тиху, тягучу мелодію, впевнившись, що від цієї музики в неї дійсно голова менше болить і що він не збрехав про її цілющі властивості. На столику стояв глечик з водою і ліки, якщо почне нудити. Ще там був дзвіночок за допомогою котрого можна миттєво цілителя викликати. Можливо навіть через портал, Арін не уточнила. А іще до неї ходили співчувати і радіти, що нічого страшного не сталося.

Ну, майже всі.

Бо Ідіна, котра прийшла ледь не першою, окинула задоволеним поглядом і сказала, що це за неї відомстили. Але розповісти Мареку хто мстив і де вона цих месників знайшла, чомусь не захотіла. Обізвала ницим найманцем і втекла, ледь вписавшись у двері.

Бірк приходив сумно зітхати, дивитися, як побитий пес і розповідати, що якби він був поруч, він би врятував, своїм тілом прикрив і убив геть усіх ворогів. Бо кохає до нестями і жити без неї не зможе. В якусь мить Марек навіть підібрав мелодію під це токування, і Арін аж заслухалась. Нажаль, прийшов головний вартовий і вигнав Бірка рахувати жаб і рвати лілеї. Найдивніше, що цей щемливо закоханий пішов. Може дійсно до жаб з лілеями.

Вартовому принцеса і її охоронець розповіли все, що встигли помітити і відчути, але навряд воно йому сильно допомогло.

Ромна прийшла вже після служниць, котрі розставили по кімнаті цілющі букети. Подивилася з інтересом, похитала головою і сказала, що їй хтось дохлу ворону підкинув, а потім дурні тітки намагалися залякувати болотяними мрунами. І що це може бути зв’язано. Бо Арін теж схоже просто лякали, інакше вона не до стінки поряд з дверима б відлетіла, а кудись далеко в небо з частиною крила палацу. А іще, що дивно, захист ні на ворону, ні на пастку не відреагував, дозволив їх принести і підкинути. Так що це не хтось сторонній і випадковий. Це хтось, хто в палаці живе довго і носить дивні речі постійно.

Марек їй навіть подякував. Арін теж, хоч і не зрозуміла чому Ромна вирішила поділитися своїми здогадками.

Потім прийшли подруги, про існування котрих Арін і не підозрювала. Цілих сім штук. Всі молоді, малознайомі, усміхнені. Всі так співчували, так співчували, пропонували разом книжки в саду читати і стріляли очима в Марека так, що він дивом вижив.