розділ 9

— Добре, — сказав Марек, коли вони вдвох, не поспішаючи, йшли до кімнат Айрін. — У старших сестер, тепер однієї старшої, залишки родичів їхньої матері і їхні зв’язки. Скарбник точно покладав якісь сподівання на найстаршеньку… мабуть вважали, що цю діву, якщо вона стане королевою, можна буде смикати за ниточки, як ляльку. І хто тут дурніший?

— Вважаєш не змогли б?

— Самовпевнену, капризну королеву, котра вважає, що королівство це просто така іграшка? Та навряд. Мали б вони з нею купу клопоту, не до інтриг би було. Хіба що видали б заміж і десь закрили, іноді виводячи в люди, причому, магічно унебезпечивши. Та й то не гарантія, що вона не повбивала б їх вирвавшись. Так про що я? Ага. У старшеньких недобиті родичі і скарбник. У молодших зв’язки з не дружніми іноземцями, котрих король ненавидить. Але там гроші для підкупів мабуть є. Та й не завжди варто говорити хто ти і звідки з’явився. А іще не факт, що отримавши корону хтось з твоїх молодших сестер захоче щось віддавати дідові з великої вдячності. Але підтримка буде. А в тебе немає нікого.

Арін кивнула.

— Не повіриш, але це добре, — звично посміхнувся Марек. — Небезпечно, але добре. Бо є дуже багато людей, котрі і недобитих родичів не люблять, і діда-іноземця з його шпигунами, і головне правильно їх приманити, але це діло майбутнього. Зараз інше. Що за випробування потрібно подолати заради вінця спадкоємиці? Перше — камінчик. А інші?

— Не знаю, — легко призналася Арін. — І ніхто не знає, — додала. — Ці випробування завжди різні. Іноді прості, іноді складні і ніколи не знаєш, випробування це, чи ні. Доля їх сама підкидає. А потім, якщо справився, приходять з храму і про це повідомляють.

— Ага, — видихнув Марек і почухав потилицю. — Тоді це надовго. Особливо враховуючи вік твоїх молодших сестер. Поки ще доростуть до походу за камінчиком.

— Ні, це не так працює, — помотала головою Арін. — Я ж теж іще не доросла, коли Ідіна і Ромна камінчики отримали. У них різниця в віці менше двох років, а я народилася через три після Ромни. Молодші почали народжуватися ще через чотири. Батька довго вмовляли одружитися з їх мамою.

— Тобі?

— Мені дев’ятнадцять. Я за вогником мала піти ще два роки тому, але… але я боялася, готувалася, вчилася, маршрути вивчала. Мені потрібно було навчитися захищатись, навіть в палаці. Бо отримавши вогник, я б отримала і неприємності з чоловіками, бо вже доросла. Що може бути простіше, ніж позбавитись конкурентки одруживши на ній першого ліпшого? Он Ідіна приклад. А сімнадцятирічні дуже слабкі маги і не дуже умілі. І навіть так я вчилася майже самостійно. Шукала, де тільки могла…

— Це теж добре. Коли навчає хтось, хтось інший точно знає, чому навчили. А коли сама, то вже будуть сюрпризи.

— Мені це все одно не допомогло. Ця сволота залишила мене без магії.

— Нічого, я знаю де купити амулет, котрий буде реагувати на подібні спроби, а також на отруту, снодійне, проносне. І проти магії подібної дії є щити. Уміючи, їх можна підвісити на камінчик і навіть оновлювати не доведеться.

— Я не вмію.

— Зате вмію я. Тобі дуже зі мною пощастило. Так що там з випробуваннями, чому твоїх молодших сестер не потрібно очікувати?

— Бо якщо станеш спадкоємицею, то будеш першою. Молодші зможуть отримати другу, третю чергу.

— І продовжать боротьбу.

— Ні. Будуть чекати, що зі мною щось саме собою станеться. Ці змагання, їх колись випросила у богів одна королева, котра боялася, що її діти повбивають один одного. Так що той, хто буде винуватий в смерті брата-сестри теж без вінця залишиться.

— Цікаво. А якщо їх тільки двоє?

— То у батька є племінники і більш дальні родичі.

— А вони від вас позбавитися не можуть?

— Вони ні. Їм доведеться очищати кров в храмі і вони звідти не вийдуть, якщо від нас позбавляться. Та королева була досить розумна. Через неї колись корону отримала і зовсім дальня родичка, у неї навіть титула не було, її дід був непризнаним бастардом. Навіть якби батько сам обрав спадкоємицю, не заявивши про випробування, і з нами щось сталося, в храм наступникам все одно довелося б ходити. Так що, насправді саме сестер мені боятися потрібно, як це не сумно.

— Помиляєшся. Є варіанти і для племінників. Якщо вони не будуть знати, що заради них хтось старається, то й із храму спокійно вийдуть, наприклад.

Арін схилила голову на бік, трішки подумала, але сперечатися не стала. Що так не може бути, вона б не заприсяглась. З іншого боку, дуже важко не помітити, що заради тебе хтось принцес убиває. Цей хтось буде крутитися поруч, натякати, щоб щось за це отримати. А ризикувати, вбивати принцес з розрахунком, що сам здогадається і потім буде дуже вдячний. Так дурня ж.

— Добре, — Марек помасував обличчя, мов намагався таким чином стимулювати думки. — В чому тоді сенс цих випробувань? Старші першими їх пройдуть і будуть першими з вінцями. Можна було просто роздати по старшинству й не морочити нікому голову.

— Це не так, — аж мотнула головою Арін. Та цей тип взагалі не цікавився історією королівського роду, судячи з його запитань. — Думаю, більшість випробувань претенденти на вінець не бачать. Або бачать і чомусь їх оминають. Чи ще щось. Дехто дванадцять привітань з храму отримає за півроку… хоча таке було один раз всього і дуже давно. А дехто маючи тринадцять молодших братів-сестер всіх поперед себе пропускає. Був один такий принц, голубів ще не любив за щось.

— Мабуть на голову капнули, — покивав Марек.

— Ти надто несерйозний!

— Я дуже серйозний. У моєї серйозності такий вигляд.

Арін фиркнула і прискорила крок. До дверей в її вітальню, від якої розходились коридорчики до інших кімнат, залишалося вже зовсім небагато пройти. Людей попереду не було. Хотілося вже дійти, сісти в крісло, добряче подумати і тільки після цього продовжити розмову з тілоохоронцем. Обговорити як охорону тіла, так і багато чого іншого. Він же обіцяв чомусь вчити.