розділ 8

На обід Арін все-таки покликали. Майже одразу, як привели Марека. Вони навіть поговорити не встигли. Бо прийшла старша компаньйонка, подивилася на принцесу, як на мишу за віником, а на Марека, як на шахрая в ігорному домі і суворо сказала, що обід буде в спільній їдальні. Король чекає. Слуги вже носять туди перші блюда. А хто розраховує пообідати в своїх кімнатах, залишиться взагалі без обіду.

— Треба робити припаси, ковбасу, хліб, сир, — прошепотів досить голосно Марек.

Арін пирхнула, а «добра» жінка Олара нагородила його вбивчим поглядом і сказала, що його в будь-якому випадку за стіл не посадять. Буде стояти і охороняти, раз на цю дурню погодився. А потім закриє підопічну в кімнаті і знайде собі щось в кухні.

— Я тебе з собою в кухню візьму, — тихо-тихо пообіцяв Марек, але компаньйонка все одно почула і в її погляді з’явилася крига.

— В спільну їдальню, — сказала вона тим тоном, котрим зазвичай злі мачухи проклинають падчерок в театральних виставах. Після чого пішла, вирішивши покинути підопічну на тілоохоронця, раз він у неї з’явився.

— Цікава жіночка, — сказав Марек. — Хороша. Хоча почуття ховає занадто глибоко.

Принцеса хмикнула, але сперечатися не стала.

І переодягатися для спільного обіду не стала. Сказали ж, король чекає. Так навіщо його змушувати чекати занадто довго?

Двері в Зелену кімнату, котра останні шість років була тією самою спільною їдальнею, виявилися відчинені. Арін стримала бажання заглянути туди перш, ніж зайти. Зобразила спокій на обличчі, сповільнила кроки і майже вплила в кімнату. Марек за спиною схвально хмикнув. Чоловіки, котрі були присутні за столом, замовкли, втупились в дівчину, а потім стали вітатися. Один з міністрів навіть встав і провів дівчину до її стільця, як воно мало бути за етикетом. Допоміг сісти і пішов на своє місце. А Марек завмер за спиною.

Жінок за столом поки що не було, хоча король чекав так довго, що встиг нарізати на маленькі шматочки якесь м’ясо. До принцеси підійшов слуга, налив незрозумілий напій, здається не вино, та й загалом не алкоголь, поклав їй на тарілку три тоненьких шматка холодного м’яса, додав купку зелених в крапочку листочків, збризкав все коричневим соусом і відійшов. М’ясо пахло смачно, тому вона подивилася на чоловіків, впевнилася, що вони потроху його їдять і вирішила слідувати їхньому прикладу. Не поспішаючи. Вона ж дівчина і принцеса. Хоча їсти дуже хотілося.

Поки Арін прожовувала перший шматочок, за столом зֹ’явилися жінки. Три відразу. І всі дружини придворних, здається когось з міністрів, хоча в цьому дівчина не була впевнена. Про міністрів їй не розповідали. Казали, що поки що не до них і не казали чому.

Потім з’явилися ще жінки. Вільних стільців ставало все менше. А сестер десь носила якась зла сила, не інакше. І навіть король це розумів, бо ставав все похмурішим. Те, що молодші прийшли раніше старших, похмурості йому іще додало. Коли прийшла Ромна в червоній сукні і з перлами переплетеними з квітами в волоссі, він сказав явно щось неприємне. Але Ідіна постаралася і перевершила сестру в підготовці до обіду. На її сукні було дорогоцінне мажанське мереживо і вишивка прикрашена крильцями золотих жуків. І прийшла вона, коли слуги змінили тарілки, і замість м’яса з листочками перед всіма стояв грибний суп. Арін навіть змогла прочитати по губах, що сказав батько. Важко не впізнати слово «дурепа».

Ідіна всілася, розправила сукню і здивовано подивилася на суп. На її щастя, спитати чому на столі друга страва, не ризикнула, бо тоді батько точно б повторив те слово голосно. Супи, особливо грибний, вона не любила, тому роззирнулася і втупилася в Марека, поверх голови Арін. Незадоволено так, наче його присутність була її особистою образою.

А найдивніше, всі їли мовчки і навіть не намагалися заговорити.

Арін взагалі ніколи не була присутня на такому дивному обіді. Сестри по черзі витріщаються на Марека. Ну, окрім Ромни, бо вона сиділа за столом з того ж боку, що й Арін і їй би довелося озиратися. Ідіна затримувала на ньому погляд аж занадто довго, її навіть дружина скарбника за рукав посмикала, негарно перехилившись через чоловіка.

Король сидів страшний і мовчазний, як грозовий фронт на горизонті і про їжу згадував зрідка. Слуги ходили перелякані і всі, як один, з синіми стрічками на рукавах. Міністри невпевнені, як змовились. Інші допущені до стола придворні явно воліють бути де-інде лиш би не тут, хоча за ці місця такі складні інтриги трапляються, що мали б відчувати себе ереможцями. І всі за столом обідають. А Марек стоїть за стільцем Арін і по відчуттям дивиться їй на шию, аж лоскотно.

— Я незадоволений, — заговорив король, коли принесли десерт і по черзі подивився на дочок.

Молодші дружно заусміхалися, вони ж ще діти, а дітям багато пробачається. Навіть п’ятнадцятирічна Саяла ще не була представлена в якості дорослої дівчини. Ромна завмерла, клацнувши десертною ложечкою по порцеляні. Прозвучало аж надто голосно. Ідіна якраз знову витріщалася на Марека і пропустила це зауваження повз вуха. А Арін відсторонено кивнула і проковтнула просякнуту цукровою водою вишню. Не випльовувати ж її, щоб батька послухати. А раз киває, то чує, що б не робила в цей час. Правильно ж?

— Я дуже незадоволений,  — наголосив король, зупинивши погляд на Ідіні і вона щось відчула, бо нарешті відірвалася від Марека. — Чому якийсь дарувальник розповідає мені про незадоволення богині і сміє запевняти, що в моєму домі, моїй дочці загрожує небезпека?

— Це вона спеціально, щоб виділитись! — сміливо відповіла Ідіна, не уточнюючи хто саме і що для цього зробив.

Арін з сумом подивилася на іще одну вишню і не ризикнула класти її до рота. А то стримувати сміх з вишнею в роті буде складніше, ніж без неї. Компаньйонок за столом не було, зупинити Ідіну нікому. Дружина скарбника не ризикне смикатися, коли король дивиться майже на неї, так що сестра має всі шанси наговорити багато цікавого. Бо вона найстарша, має право і повинна продемонструвати батькові рішучість. Хто саме їй про це сказав, причому так, що вона повірила, та іще загадка.