розділ 5

З тіні вона вийшла з усіх сил зображаючи впевненість та велич. Дуже хотілося обернутися і подивитися як там Марек і що зробила його магія з дурнями, котрі вирішили допомогти котрійсь з сестер, мабуть в надії, що вона те оцінить і почне приймати їх залицяння. Але Арін йшла вперед і робила вигляд, що її те не стосується. І навряд хтось посміє сказати, що це не так, що їй якийсь маг допоміг, бо тоді доведеться розповідати і про молодиків, котрі вулицю перекрили. Та, мабуть, всі вулиці перекрили. Камінець би вони навряд відібрали, раз він у неї вже є, але могли надовго затримати. Та мало що? Марек впевнено про зниклих юних магічок говорив. Чим нікому не потрібна принцеса краща?

Довелося відігнати дурні думки і зосередитися на самій собі і глядачах.

Батько сидів на верху сходів в масивному дерев’яному кріслі і зображав неміч. Навкруги крісла вистроїлись сестри. По боках сходів придворні з найблагородніших сімей, різні пройдисвіти і шукачки чоловіків. Тим, кому є чим зайнятися, ні до чого дивитися як принцеса шкандибає через двір, щоб продемонструвати батькові камінчик. Або вони через вікна це дивне видовище споглядають. А від сходів крилами в обидва боки вистроїлися не надто родовиті придворні, різні служки, воїни, навіть декілька сміливих служниць в формених сукнях було.

Арін відсторонено це відмічала, зосередившись на батькові, до котрого треба було дійти. І вона зовсім забула про чоловіка, котрого щиро вважала коханим. А він про неї не забув. З’явився перед нею, наче з повітря зіткався, коли вона пройшла вже половину шляху до сходів. Спробував за руку схопити, ще й ту, в якій вона тримала камінчик.

Арін від несподіванки сахнулась і ледь не кинулась бігти. Але вчасно саму себе зупинила. А потім окинула зрадника таким поглядом, що він повинен був все зрозуміти і зникнути так же загадково, як з’явився.

— Кохана, — замість цього зашепотів він гаряче і палко. — Я такий щасливий…

— Думаєш я настільки дурна, що не здогадаюсь, чому ти зі своїм клятим напоєм причепився? — зашипіла вона, не дозволивши йому продовжити своє токування.

Ця сволота завмерла, а потім посміхнулася. Розгублено так, ласкаво, а потім ще й заявила:

— Ти не розумієш, це все заради нас. Щоб твій батько точно не відмовив, не завадив нашому коханню, не став підшукувати іншого чоловіка…

Арін дивилася на нього і не розуміла. А може навпаки, нарешті розуміла, що ніяке то було не кохання. Адже, коли коханий чоловік зраджує, це повинно бути боляче. Не тому, що це зрада, а тому, що все одно кохаєш. Ну, не може кохання зникнути в одну мить і щоб по ньому залишилася лише злість. Арін так вважала.

А тут раз! І наче на голову хтось холодної води вилив, змивши марення, котре вона сама собі начарувала. Дивишся на цього чоловіка і не розумієш. Точніше розумієш, що насправді подібні тобі взагалі ніколи не подобалися. І руки в нього холодні, як жаби. І ці модні вусики — мерзенні. І обличчя майже дівоче. І губи мокрі, он той бард-найманець набагато приємніше цілував.

Дивишся і розумієш, єдине, що тобі в цьому чоловікові подобалося — підтримка. Не розповіді про красу і очі, як зорі. Не подаровані тістечка і квіти в ранковій росі. Не тримання за ручку і філософські бесіди. А підтримка. Їй здалося, що нарешті в неї з’явилася людина, котра підтримає, допоможе, захистить. І заради цього вона була готова терпіти все.

Яка жалюгідна принцеса.

Арін видихнула, гордовито задерла підборіддя і пішла далі. Повз незворушних вартових, відчуваючи здивовані, насмішкуваті, незадоволені погляди зустрічаючих. І байдужий погляд батька теж відчуваючи, але не дивлячись на нього, на двері за його спиною було дивитися простіше.

А на Бірка вона дивитися взагалі більше не збиралася. Але він те чомусь не зрозумів. Або вважав її зовсім дурепою, або себе найчарівнішим чоловіком королівства. Він швиденько прибрав з обличчя розгубленність, навісив сяючу радість і кинувся до дівчини, знову намагаючись схопити її за руку.

— Кохана, ти впоралася, — зашепотів. — Я всю ніч не спав, непокоївся, ледь не кинувся допомагати, хоча розумів, що це все зіпсує...

Арін зупинилася і здивовано на нього подивилася. Їй на мить навіть стало цікаво кому і чим він допомагати збирася.

— Але моя зореока либідь… — пристрасно зашепотів, таки схопивши її за руку.

І Арін зробила іще крок, дивлячись йому в очі. Різкий, як майстер меча вчив. Але не вдарила сволоту кинжалом в печінку. Не було в неї кинжала. Тому довелося врізати коліном йому між ніг, одночасно висмикнувши з його долоні свою руку.

— Не наближайся до мене, — зашипіла так, що власний голос не впізнала.

І гордовито пішла далі. Не оглядаючись на впавше на коліна тіло, котре схопилося за свою найбільшу цінність і тихо скавчало. Серед придворних почулися смішки. А Ідіна, підтверджуючи, що вона хоч і найкрасивіша, але одночасно і найдурніша з принцес, голосно сказала:

— Наша міль збісилася.

Бідна її компаньйонка аж почервоніла від сорому. Бо це за спиною Арін в пустому коридорі можна щось подібне шипіти, а не при купі свідків, котрим потрібно демонструвати любов і повагу в королівській сім’ї.

«Може цю дурепу нарешті заміж віддадуть», — відсторонено подумала Арін і ступила на першу сходинку.

Бо такі традиції. Треба було показати батькові здобутий вогник. При свідках. Поки сонце не підніметься надто високо.

«Помахати, як перед котом яскравим клаптиком на мотузочці», — подумалось Арін і вона ледь втримала недоречний сміх.

Сходинки звично лягали під ноги. По боках звично шепотілися придворні. За спиною все ще скавчав Бірк і, схоже, ніхто йому не збирався допомагати. А батько дивився зі звичною байдужістю, мов вона була прозора. Він так на всіх дочок дивився. Був би в нього син, давно б від всіх позбавився. Навіть дванадцятирічну Лайну з кимось обручив і відправив звикати до сім’ї нареченого.

Але цій старій наволочі доведеться обирати.