розділ 4

Він її дійсно поцілував. Арін навіть розгубилася, хоча поцілунок був приємний, приємніший, ніж поцілунки начебто коханого чоловік. От іще дивина. З голови вилетіли всі проблеми і негаразди. І мабуть з хвилину дівчина не розуміла, куди вони йдуть. Не до того було. Її ж поцілував незнайомець, а вона навіть ляпаса не відвісила, благородна дівиця.

Потім зробила над собою зусилля. Нагадала собі, що проблем купа, а поцілунок поруч з тією купою навіть не піщинка. І далі пішла дивлячись по сторонах і прислухаючись до своєї магії на предмет можливості захищатися.

До обіцяної допомоги Марек підійшов творче. Спочатку вони пірнули в базар на незнайомій Арін площі. Базар був сонний. Більшість столів пустували. На меншості стояли кошики з овочами і зеленню. Але чоловік впевнено провів по ньому дівчину. По дорозі виторгував у хлопчиська великий і старий солом’яний капелюх, стягнув з воза якусь ганчірку і, вивалившись з базару, пірнув в темний і вологий провулок.

— Надягай, — велів, протягуючи вкрадену ганчірку. — Будеш хлопчиком на побігеньках. Сиріткою, котрого підкормлюють за швидкі ноги і час від часу відправляють з дорученнями. І одягають. Віддають, що самим не шкода.

Арін з сумнівом подивилася на бридкий на вигляд плащ, але слухняно в нього закуталася. Відразу стало тепліше, хоча тхнуло від того плаща гноєм і скислим молоком. Капелюх їй на голову надів Марек, спритно скрутивши і сховавши волосся.

— Ідеально, — сказав впевнено. — Куди йдемо?

— А? — розгубилася Арін.

— Куди тебе відвести?

— До верхнього міста, — сказала вона, чомусь не додавши, що до самого королівського палацу.

Нехай йому сюрприз буде, — подумала вона з незрозумілим їй самій викликом.

І вони пішли. Незнайомими провулками і чиїмось садами. Декілька разів цей диво-провідник відкривав закриті на замок двері, щоб в ті сади потрапити. Зі спритністю крадія відкривав.

Сади ставали все більші. Будинки — привабливіші. І Арін зрозуміла, що вони дійсно наближаються до верхнього міста. Не зустрівши поки що жодної перепони.

— І куди ми йдемо? — спитав Марек, провівши Арін кущами під Внутрішньою стіною, котра відділяла верхнє місто від середнього, і зупинившись перед черговими дверцятами. На цей раз замаскованими. Кущами і фарбою, завдяки котрій вони зі стіною зливалися.

Дверцята він відчинив все так же легко, точно крадіжками підробляв, або й підробляє. Допоміг Арін відчепити плащ від куща, котрий вирішив її затримати. Зачинив за нею дверцята і повторив питання:

— Куди ми йдемо?

— В палац. Точніше, до центральних воріт, — видихнула дівчина.

Марек аж завмер.

— В чий палац? — спитав обережно.

— В королівський, — вивалила свій сюрприз Арін, роздумуючи, чи можна вже зняти смердючий плащ. Це серед будинків купців і майстрів бродяжка у величезному старому плащі не привертав уваги. Їх там багато тиняється. Навіть білі сестри королю якось розповідали про тих дітей, котрих можна ще врятувати, якщо в їх храм більше грошей відправляти будуть. А на вулицях коло будинків аристократів і найбагатших людей королівства подібну екзотику не побачиш. — Можна цей плащ вже викинути?

— Почекай, — зупинився Марек перед кованою огорожею, негусто затягнутою плющем і трояндовими плітями. — Тобі потрібно в королівський палац?

— Так, — кивнула Арін.

— Знав же, що спроби перехитрити це стерво нічого хорошого не приносять, — пробурмотів чоловік, схопившись за підборіддя. — Так знову… Навіть в дрібницях. От іще.

І він, мабуть, багато ще всього міг сказати що про невідоме стерво, що про королівський палац. Але недоречний для цієї вулиці плащ привернув увагу. І добре б вартових. Але з-за рогу вискочило п’ятеро підозрілих молодчиків, вони на мить завмерли, наштовхнувшись поглядами на «хлопчика» в брудній ганчірці, переглянулись і кинулись до Арін, схоже, примудрившись не помітити її супутника.

— Стояти! — велів Марек і від нього дихнуло такою важкою магією, що у Арін волосся на потилиці заворушилося, а п’ятірка невідомих завмерла, наче скам’яніла. — Йдемо, швидко, — сказав дівчині, схопив її за руку і майже побіг кудись.

Плащ він з неї стягнув на бігу і навіщось закинув його на огорожу, капелюх сховав в кущі, а потім різко смикнув Арін в бік і вони опинилися в черговому вузькому провулку, вхід в котрий ховався за великим кущем жасмину.

— Розповідай! — велів таким тоном, що Арін батька згадала.

— Що розповідати? — роздратовано, на власний подив, спитала вона. В провулку було холодно, а на відстані витягнутої руки висіла величезна павутина в краплях роси.

— Навіщо тобі в палац?

— Я там живу.

— В якості кого?

— Принцеси! — як виплюнула Арін, зовсім забувши, що її тут ловлять і шукають, тому потрібно поводитись якомога тихіше.

— Кляте стерво, і її криві ноги, — пробурмотів чоловік. — Це ж так чудово, демонструвати доброту за чужий рахунок. А, сам винен, — махнув він рукою, посміхнувся і признав: — Все одно не міг не допомогти. А ця і розстаралася. А, добре. Ти принцеса?

— Так. Третя дочка короля. Арівана Тен Хосса.

— Хм… неочікувано.

— Неочікувано?! — здивувалася Арін. — Я тобі пообіцяла титул, землю… думаєш я кухарка? Кухарці вінець потрібен?!

— Ти дівчина. Мало що там за вінець, може весільний. Та й під титулом можна що завгодно мати на увазі. Знав я одну власницю борделю… — Марек з сумнівом подивився на дівчину і вирішив цю цікаву історію не розповідати. — А земля, то може бути городик бабусі на два лікті, котрий вона заповіла найулюбленішій онучці.

— А герб тоді що? — здивувалася його фантазіям Арін.

Він подивився зі співчуттям.

— А герб над дверима кожної зброярні і аптеки висить, не кажучи вже про школи магії, особливо ті, де діляться найпотаємнішими таємницями всесвіту.

Арін подумала і зрозуміла, що не знає, що на це все сказати. З іншого боку, вона ж на нього ледь не все своє життя вивалила. Без подробиць, але ж!