Травневий ранок видався пречудовим. Яскраве сонечко вже розпустило по кімнаті своїх пустотливих, непосидющих зайчиків. Тепле весняне повітря було насичене солодкувато-п’янким ароматом бузкового цвіту. Через напіввідкрите вікно лунало цвірінькання якихось пташок, торохкотіння старого воза і… гучна сварка, що відбувалася десь неподалік.
Трясця, – подумалося Петрові, який навіть спросоння вже збагнув хто саме скандалить в такий ранній час. Зрештою особливих зусиль, щоб здогадатися про це і не треба було. Як і завше лаялися сусіди Гоцуляки, що мешкали через вулицю, навпроти. Мабуть знову щось не поділили – вирішив чоловік, розуміючи що день який так гарно розпочинався неодмінно принесе йому чимало проблем і клопотів.
Ще якусь хвилину послухавши вітіюваті прокльони невгамовної Гоцулячки Петро прогнав останні залишки сну й піднявся з ліжка. В голові у нього нав’язливо крутилися думки про сусідів, чергову сварку яких зараз, крім нього, гарантовано було чутно добрій половині села.
Зі Степаном Гоцуляком Петро знався дуже добре. Мешкали ж бо вони на одній вулиці, і якщо й не були нерозлучними друзями, то вже приятелювали точно з раннього дитинства. З кількох довірливих розмов Петро знав, що Степан вважав себе людиною неабияк обділеною долею. Не те щоб йому надто сильно не щастило в житті. Сказати так значить однозначно збрехати. Навпаки, вдача нерідко залюбки навідувалася до нього в гості. Не везло чоловікові загалом лише в сімейному житті. А якщо точніше, то ось вже стільки часу фатально не вдавалося знайти собі достойну супутницю життя.
Свою першу суджену Степан зустрів коли ще навчався у сільськогосподарському технікумі. Тоді його направили на практику в одне віддалене лісництво. Саме там, серед дрімучих поліських лісів й непролазних буреломів парубок і познайомився з Марусею. Дівчина мешкала в маленькому, Богом забутому хуторі, серед височезних дубів, буків й грабів. Була стрункою, статною, миловидною. Довге русяве волосся, пронизливі блакитні очі й загадкова усмішка на вустах робили її чимось схожою на міфічну мавку.
Степан захопився дівчиною з першого погляду. Було у ній щось таке незвичне й магічне, що нездоланою магнетичною силою притягувало до себе всі його мрії й фантазії. Хлопець і незчувся як потрапив у вир почуттів й емоцій на ймення КОХАННЯ. Маруся теж здавалося не мала нічого проти юнака. Ледь не з першої їх зустрічі дівчина була до юнака такою приязною, лагідною і щирою, що не залишалося й найменших сумнівів у тому, що і вона небайдужа до Степана.
Через півроку романтичних побачень й пристрасних поцілунків вони побралися. Степан привів у свій дім дружину-красуню твердо переконаний у тім, що саме з нею він у злагоді й благополуччі проживе до глибокої старості. Сподівався, що незабаром вона народить йому цілу хату дітлахів, і він стане найщасливішим татком на світі. Не вийшло. Хоча спершу здавалося нічого не провіщувало тих нещасть які незабаром спіткали молодого чоловіка.
В повсякденному житті Маруся виявилася прекрасною дружиною й справною, роботящою господинею. Чоловіка свого кохала безмірно, так як лише може любити жінка в серці якої горить справжнє полум’яне почуття. Всяка домашня робота буквально кипіла в її руках. А про кулінарні здібності уже й говорити годі. Не минало й дня, щоб дружина не побалувала Степана якоюсь новенькою й надзвичайно смачнючою стравою.
Стьопа був у захваті й не помітив як над його сімейним життя почали збиратися грозові хмари. Призвідником їх як це не дивно була його матуся. Вольова й владна жінка так і не змогла змиритися з тим, що серце її єдиного сина вже належать не тільки їй. Не зуміла вгамувати свій розбурханий материнський егоїзм. Не захотіла сприйняти тих перемін які неминуче повинні були увійти у їхнє життя.
А від так розпочала неоголошену війну з невісткою. Спершу нарівні похмурих поглядів й невдоволених зітхань. Потім в’їдливих натяків та гострих зауважень. А на кінець справа дійшла до гучних скандалів і навіть брутальної лайки. Маруся довго мирилася зі знущаннями невдячної свекрухи. Мовчки терпіла її щоденні незаслужені образи. Старалася не звертати уваги на принизливі прізвиська, які частенько чула в свою адресу від озлобленої старої.
Та врешті-решт молода жінка не витримала й поставила своєму чоловікові ультиматум:. Або він присмирить свою матір, або вона буде змушена покинути його й повернутися до рідних батьків. І тут Степан проявив невибачну слабкодухість. Замість того, щоб стати на сторону дружини й зберегти власну сім’ю, він лишень промимрив їй у відповідь щось невиразне. Не наважився «поставити на місце» рідну неньку, яка завше була для нього взірцем сили та рішучості. Не насмілився перечити тій, котра з раннього дитинства вирішувала всі його проблеми та негаразди.
Результат цієї слабкодухості був для Стьопи плачевним. Обурена його негідною поведінкою Маруся не забарилася з виконанням своєї погрози. Жінка зібрала свої нечисленні пожитки і разом з їхньою маленькою дитиною повернулася на свій лісовий хутір.
Степан спершу неабияк побивався за молодою дружиною. Неодноразово рвався з’їздити до неї, попрохати пробачення та залагодити цей безглуздий сімейний конфлікт. Та мати завше вміло стримувала ці емоційні пориви сина. Підступна стара при кожній нагоді наполегливо переконувала чоловіка в тому, що Маруся не гідна його, що вона нікчема й незграба, що з такою легковажною й затурканою жінкою, він ніколи не пізнає справжнього людського щастя.
В душі Степан прекрасно розумів, що материнські слова неправда, проте вголос сказати це, йому мужності не вистачило. А зловредній старенькій тільки того й треба було. Її нав’язливі нашіптування були схожі на зміїну отруту, яка повільно, але невпинно роз’їдала світосприйняття слабохарактерного сина. Минуло не так вже й багато часу, як Степан мимоволі повірив у весь той бруд про Марусю, які щоденно чув від своєї матері.
#10881 в Любовні романи
#2660 в Короткий любовний роман
#4264 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 25.03.2020