Епілог. Три роки потому. Закон тяжіння

Тераса заміського ресторану потопала у квітах білої гіпсофіли та ніжних смарагдових стрічках, які так красиво тріпотіли від легкого літнього вітру. Навколо лунала жива джазова музика, дзвонили кришталеві келихи, а гості — уся бізнес-еліта міста, рада директорів і, звісно, незмінна «жіноча рада» «Зімалетто» в повному складі — захоплено шуміли, обговорюючи головну подію року.

Катя стояла біля панорамного вікна, що виходило на квітучий сад, і поправляла шлейф своєї сукні. Жодних старомодних фасонів чи громіздких окулярів. На ній була вишукана, мінімалістична сукня кольору айворі з відкритою спиною, а її очі підкреслювали нові, стильні окуляри в тонкій золотистій оправі. Вона була президентом великої успішної корпорації, але сьогодні вона була просто щасливою жінкою.

— Хвилюєшся, Катерино Валеріївно? — пролунав за її спиною знайомий, оксамитовий голос із легкою хрипотою.

Вона обернулася й миттєво посміхнулася. Олександр Воропаєв підійшов до неї впритул. Три роки змінили його — у погляді більше не було колишньої гострої цинічності чи бажання воювати з усім світом. Він мав бездоганний вигляд у чорному класичному смокінгу, але верхній ґудзик сорочки, за його новою традицією, вже був розстебнутий, а краватка-метелик трохи зсунута вбік.

— З тобою — ніколи, Сашо, — тихо відповіла Катя, кладучи долоню на його груди, де під тонкою тканиною рівно й упевнено билося серце.

Саша обережно обійняв її за талію, притягуючи до себе. Його погляд ковзнув по її обличчю, затримався на обручці з великим смарагдом, що виблискувала на її пальці, і знову піднявся до очей.

— Знаєш, — тихо промовив він, торкаючись губами її скроні. — Жданов сьогодні надіслав величезний кошик квітів і вітальну листівку. Навіть не сподівався, що в нього вистачить сміливості.

— Ти все ще згадуєш минуле? — Катя загадково примружила очі, дивлячись на нього знизу вгору.

— Ні. Минуле згоріло в тому лісі три роки тому, — серйозно відповів Саша, і в його очах спалахнув той самий гарячий вогонь, який вона так любила. — Сьогодні я просто святкую свою головну перемогу. Нам знадобилося три спроби, щоб просто налити ром у твоєму кабінеті, Катю. Але ця спроба — на все життя.

Він нахилився і накрив її губи палким, глибоким поцілунком, абсолютно ігноруючи спалахи камер фотографів і радісні вигуки «жінокради», які нарешті побачили свій омріяний щасливий фінал. Колись вони були ворогами, потім партнерами, а тепер стали цілим всесвітом один для одного. Закони гравітації Олександра Воропаєва нарешті спрацювали — він знайшов те, що тримало його на землі найміцніше.