Тверезий розрахунок

Наступного ранку Катя прийшла до «Зімалетто» о пів на восьму — майже на годину раніше за звичайний початок робочого дня. Сон так і не прийшов до неї цієї нічі. Щоразу, коли вона заплющувала очі, вона чула хрипкуватий голос Воропаєва: «Чому ти скасувала весілля, Катю?» та бачила його дивний, оголений погляд.

В офісі було порожньо й тихо. Катя піднялася на ліфті, пройшла повз ресепшн і мимоволі зупинилася біля дверей власного кабінету. На журнальному столику все ще стояв кришталевий посуд. Вона підійшла ближче: два келихи та напівпорожня пляшка рому виділялися на тлі суворих папок із фінансовими звітами як доказ того, що нічна розмова їй не наснилася.

Швидко, ніби замітаючи сліди злочину, Катя сховала пляшку назад у мінібар, а келихи вимила в невеликій раковині підсобки. Серце чомусь калатало так, наче вона робила щось заборонене.

Ближче до дев'ятої офіс почав оживати. Щойно Катя вийшла у загальний хол, щоб задіяти принтер, її миттєво оточила «жіноча рада». Дівчата виросли перед нею як з-під землі. Тетяна та Світлана переглянулися, а Амура з неприхованим сумом та цікавістю зазирнула Каті в обличчя.

— Катрусю, привіт! — першою не витримала Таня, торкнувшись її ліктя. — Ти як? Ми ж усе знаємо... Ну, про весілля. Жданов сьогодні взагалі не з'явився, Кіра хотіла влаштувати скандал, але його телефон поза зоною. Ти тримаєшся?

— Дівчата, все гаразд, дякую за турботу, — Катя спробувала посміхнутися, але голос провучав занадто сухо. На диво, розпитування, які ще тиждень тому вибили б її з колії, зараз викликали лише глухе роздратування. Поради дівчат здавалися далекими. — Мені справді потрібно працювати. Звіти для акціонерів самі себе не зроблять.

Вона хотіла розвернутися і піти назад, але в цей момент двері ліфта за її спиною з тихим звуком відчинилися.

Жінокрада миттєво замовкла і витягнулася по струнці. По коридору впевненою, карбувальною ходою йшов Олександр Воропаєв.

Катя завмерла, відчуваючи, як горло стиснув знайомий спазм. Саша мав бездоганний вигляд, наче й не було нічного візиту: темно-сірий тритрійковий костюм сидів як влитий, білосніжна сорочка застебнута на всі ґудзики, а волосся ідеально зачесане назад. Жодної ознаки втоми чи вчорашнього алкоголю. Тільки очі — холодні, зібрані та проникливі

Він порівнявся з дівчатами, навіть не глянувши на них. Проте прямо перед Катею Саша на мить уповільнив крок. Його погляд ковзнув по її обличчю, затримався на губах і знову піднявся до очей. Маска повної байдужості на його обличчі не здригнулася ні на йоту.

— Доброго ранку, Катерино Валеріївно, — промовив він підкреслено офіційним, крижаним тоном, від якого у Каті пройшли сироти по шкірі. — Чекаю на аналітику по філіалах у себе в кабінеті через десять хвилин. Не запізнюйтеся.

Він пройшов далі, залишивши по собі ледь відчутний шлейф дорогого парфуму та німого шоку серед жіночої ради. Катя ж дивилася йому в спину, чудово розуміючи: ця офіційність — лише початок нової, значно небезпечнішої гри.

Рівно через десять хвилин Катя стояла перед дверима кабінету Воропаєва. Вона міцно стискала в руках теки зі звітами, зробила глибокий вдих і постукала.

— Заходьте, — почувся з-за дверей твердий, спокійний голос Саші.

Катя увійшла і тихо зачинила за собою двері. Саша сидів за своїм столом, переглядаючи якісь папери. Щоправда, як тільки замок клацнув, він відклав ручку і підвів на неї погляд. Холодність, яку він демонстрував у коридорі перед «жінокрадою», миттєво зникла. У його очах знову з'явилася та сама пильна, іронічна уважність.

— Пушкарьова, ти пунктуальна, як німецький годинник, — Саша відкинувся на спинку крісла і ледь помітно посміхнувся кутиком губ. — Проходь. Сядь. Як почуваєшся після нашого… нічного аудиту?

Катя підійшла до столу, поклала папери, але сідати не поспішала. Вона дивилася на нього, намагаючись збагнути його настрій.— Дякую, Олександре Юрійовичу, все гаразд. Я принесла аналітику, яку ви просили.

— Облиш цей тон, ми тут одні, — Саша тихо засміявся, і цей звук змусив Катю здригнутися. — Я пам'ятаю кожне слово, яке сказав тобі вночі, Катю. І я не збираюся від них відмовлятися, навіть будучи абсолютно тверезим. Ти занадто розумна, щоб залишатися тінню в цій компанії. Я пропоную тобі…

Він не встиг договорити.

Рівно через п'ять хвилин після того, як Катя переступила поріг кабінету, важкі дубові двері розчинилися з таким гуркотом, що вони обоє мимоволі здригнулися. На порозі стояв Андрій Жданов.

Вигляд у колишнього президента «Зімалетто» був жахливий: під очима залягли темні кола, сорочка пом'ята, піджак перекинутий через плече, а у погляді панував справжній хаос із розпачу, люті та ревнощів. Він явно шукав Катю по всьому офісу і, знайшовши її тут, поруч із Сашею, остаточно втратив контроль над собою.

— Катю! — важко дихаючи, вигукнув Андрій, ігноруючи присутність Воропаєва. Він зробив кілька швидких кроків до неї. — Я шукав тебе в твоєму кабінеті! Твій телефон вимкнений! Нам потрібно поговорити, Катю, негайно. Весілля… ми маємо все виправити, я все поясню!

Він хотів схопити її за руку, але Катя інстинктивно зробила крок назад, ховаючись за кут робочого столу Саші.

Воропаєв повільно повільно підвівся зі свого крісла. На його обличчі знову з'явилася маска холодної, зверхньої люті, але в глибині очей мигнув тріумф.

— Жданов, ти переплутав кабінет, — крижаним тоном промовив Саша, застібаючи ґудзик піджака й роблячи крок наперед, заступаючи Катю собою. — Тут тобі не вокзал для з'ясування сімейних драм. І Катерина Валеріївна зараз зайнята роботою зі мною. На відміну від тебе, у неї є обов'язки перед компанією.

Слова Саші подіяли на Андрія як червона ганчірка на бика. В очах Жданова спалахнула сліпа лють, змішана з відчаєм. Роками накопичена ворожнеча до Воропаєва та жах від втрати Каті вибухнули в одну мить.

— Ах ти ж покидьку! — проричав Андрій, стискаючи кулаки. — Ти вирішив скористатися моментом?! Лізеш до моєї жінки?!

Жданов різко кинувся вперед, замахнувшись для удару. Він хотів стерти цю зверхню, переможну посмішку з обличчя Саші.