ЕПІЛОГ

Перше наше побачення було звісно в кіно.

Що за кіно - не пам’ятаю. Бо на першому побаченні в кіно треба брати квитки на останній ряд і там цілуватися.

От ми й цілувалися. Макс намагався розпускати руки. Але на першому побаченні не можна.

На другому мені сказали красиво вдягтися, а не в оті жахливі кеди, і повели в ресторан. Але ми звідти швидко пішли. Бо ми не з голодного краю, а на мене занадто багато витріщалися, як сказав Макс.

Ну не знаю, я їла, було смачно. Може вони витріщалися, бо у мене гарний апетит. 

А я правда скучила за нормальною їжею. Куховарити не дуже вмію, та й ніколи. А тут хтось приготував і красиво подав. І посуд мити не треба, й кастулю відшкрібати від пригорілого.

Макс колупав щось у своїй тарілці й злісно зиркав навколо. Навіть офіціант його боявся.

Я з’їла все своє. Потім все  Максове. І тільки потім ми пішли на вихід. Навіть не потанцювали під живу музику.

Ходити на шпильках - то зовсім не моє. Хоч і красиво, та незручно. 

Макс ще й сказав, що то не корисно для хребта і дав мені мої старенькі конверси з сердечками, як тільки ми дійшли до гардероба.

От і зрозумій тих мачо.

Добре пам’ятаю, як він не радив мені взуття без шпильок. Мабуть, йому в клініці розказали, що спину треба берегти. 

А зовсім не тому, що всі дивилися на мої ноги. Бо вони не тільки на ноги дивилися, а й на руки. І взагалі, коли дівчина в сукні білизняного стилю, на неї витріщаються. Він що, не в курсі?

Словом, в ресторан ми, мабуть, ще не скоро виберемося.

Але це не точно. Бо тут смачно і можна не думати про роботу й сесію.

На сукню мені звеліли надіти теплу кофту, яку принесли з машини. Ач який запасливий!

Потім затягнули ременя на тренчі,  й ми пішли пішки кудись, точно не скажу куди. Не через топографічний кретинізм, а тому, що цілуватися з відкритими очима не дуже цікаво. 

А з закритими все одно не бачиш, куди ідеш.

На третє побачення ми навідали своїх рідних. Я познайомила Макса з батьками й дідом, він мене зі своїм дідом. Посадили там білі хризантеми, я ж обіцяла дідові нові квіти, коли все страшне закінчиться.

Місце для побачення дивне, але ж треба знайомитися з ріднею, коли плануєш серйозні відносини. 

Ну й от - три побачення відбули, з ріднею познайомилися.

Макс мене провів додому, а потім сказав, що час іще дитячий, можна ще погуляти.

Чого б ні. 

Цілуватися з ним мені подобається. А як закрити очі, то мені не видно, і тоді не важливо,  чи перехожі це бачать, чи ні.

І ми отак цілувалися, а потім Макс порахував на пальцях і виявилося, що три побачення уже відбулися, тож треба знайомитися з новою стороною відносин, і у нього великі плани. 

Динозавр хотів, щоб було романтично і ностальгійно  - в общазі, і щоб він мені показав, як швидко може дістатися до нашої кімнати но пожежній драбині й перелізти з балкона на вікно.

Але тут я сказала тверде ні.

Я дівчина, мене не можна лякати. Це не романтика, а фільм жахів.

Тоді ми пішли до фонтану біля Золотих Воріт, кинули туди монетки на щастя. І Макс зробив мені пропозицію, від якої неможливо відмовитися.

Обручка була дуже красива. Така тоненька, з брюліком. І добре трималася у мене на великому пальці.

Там її й ношу, камінчиком до долоні.

Бо обручка - то особлива прикмета.

А мені тепер не можна особливих прикмет.

Тепер я студентка юрфаку офіційно. І стажист у Макса - така моя посада в конторі.

У мене є перше завдання, я не можу про нього розказувати, це секрет.

І ще Макс у нас читає лекції, теж не можна казати про що. І я у нього не змогла здати залік з першого разу.

Ви б знали, як це бісить.

Ну подумаєш, заснула під час заліку, подала поганий приклад.

 А як не заснути? Тихо, в аудиторії тепло, бігти нікуди не треба, Макс там  про щось розмовляє  з тими, хто залік здає…

Побут у нас поки що не дуже налагоджений.

Бо мені треба до початку польової практики  ще так все налагодити, щоб фірма працювала, як годинник, поки мене не буде.

І оцей залік здати.

І практика тут, на місці. Це трохи стомливо, скажу я вам.

Тому я з ніжністю згадую похід до ресторану й наш перший раз із динозавром. Метелики просинаються і вимагають продовження.

Але я читаю книгу з грифом “Для службового використання”, щоб нарешті отримати Максів підпис у заліковці. Метелики позіхають, їм нудно.

І тут такий Макс заходить. Чимось невдоволений.

- Знаєш, мала, я розумію, як кава може втекти, але як вона може згоріти? Що треба робити, щоб згоріло півлітра кави?

- Відчепися, у мене залік скоро. Мені не до кави.

- Знаєш, я трохи розгубився - хто тут чий стажист? 

- Я твій стажист. Атвічяю. 

І що я такого сказала? Тільки підтвердила.

Він як завжди закочує очі під лоба і кривиться, коли я кажу щось з лексикону нашого менеджера з питань охорони. Тобто Бурого.

Ач які ми ніжні. Себе б послухав.

- А чому ти замість готувати мені каву,  палиш її під надуманими приводами?

- Тому, що ми не на роботі. І я думала, що вимкнула вогонь. І не збивай мене, будь ласка, Максику. А то  я зараз все забуду. І знову не здам залік тобі, як ти мене будеш смикати своєю кавою.

- Отакої. А я думав, ми якийсь серіальчик подивимося вдвох на дивані. Ти обломщиця! - гаркає динозавр генеральським голосом.

- Не на часі. - відповідаю, намагаючись не загубити місце в книзі, на якому зупинилася, й наказую метеликам нишкнути. -   І ти ж їх все одно не дивишся. Тільки даремно вибираєш довго. А потім спитай тебе про що  те кіно - нічого не пам’ятаєш.

Динозавр стенає плечима, наче я якусь дурницю спорола чи неправильно відповіла на заліку. І повчально підіймає вказівний палець вгору. О, зараз буде лекція. 

- Ну я ж не для того вибираю, щоб запам’ятовувати всяку мурню. А щоб тобі подобалося. Й для сімейної атмосфери. Мені приємно бути з тобою, і щоб все, як треба в щасливій сім’ї. Скажи ще, ніби тобі не  подобається.