Я - саме миролюбство і приб’ю кожного, хто в цьому засумнівається

Він не сердиться на мене. Я ж бачу це - й відчуваю це всім занімілим тілом, коли він підходить впритул і опускається поруч зі мною на підлогу.

А коли вкладає голову на мої перемотані скотчем коліна, то просто німію від щастя.

Бо ідіотка. 

Яке тут щастя. Його зараз прийдуть вбивати. Його продали законному з усіма планами А, В і С. А той вже знайде місце, хоч би й у нас в саду, щоб Макс ніколи більше не покинув цієї оселі. Ніхто не бачив, як  він прийшов, а виходити він теж не буде.

Це ж жах, правда? 

Та мені не жахливо. Це мій дім. Дід багато чого тут передбачив колись. І так, як хоче  Законний, не буде. А буде так, як я скажу.

- Максе, слухай і роби швидко, не до балачок. Тут все пише на камеру.

- Ні, мала. Пробач. Не пише. Твій, ну -  цей, він вимкнув їх при мені, ще й показав. Щоб я не сподівався ні на що. Тварюка він, жаль, у нас смертної кари немає для таких. Але ж тебе він не битиме, ти ж казала, що ні?

- Не битиме він мене. Не думай про це. Це мій дім. Не його. Все пише.Я дідову систему ввімкнула.

- Тихо-тихо, манюня. Він намагається мене заспокоїти. Авжеж - я психічка. З замотаними руками й ногами ввімкнула систему, якій десять років. 

- Не бійся його. Зараз я трохи розгризу того скотчу на тобі. Тут не високо.  Вилізеш, і  тікай скоріш. Тільки не в нашу общагу. Там та криса сидить. Той...

Він говорив і намагався справді розгризти скотч на моїх ногах. Ногам стало тепло,  але скотч не дуже піддавався.

- Максе, я нікуди не тікатиму. Це мій дім. І все буде на камері. Ти потім подивишся. То тобі треба тікати й кликати своїх. Твій сигнал не дійшов до них через того крисюка, правильно?

- Ти зовсім не боїшся смерті, дурненька? Не думай про мене, думай про себе!

- Мені зовсім не подобається початок нашої розмови, докторе.

Він пирхнув, мені стало тепло в ноги від його дихання.

От же ж -  і цього анекдота знає.

 Метелики остаточно прокинулись, лоскотали й заважали  бути твердою.

- Ммм, тихо. Я їх тут затримаю. Не бійся. Все знаю, що він збирається робити.Він мені сказав, як тебе продав. І коханий твій не допоможе. Слизняк він. 

Він знову став мусолити скотча. Виглядало дуже еротично. Всі зв’язані, зараз прийде вбивця, а він наче цілує мої ноги, от же ж романтик. Та аніматорка б зацінила.

- Ти як хочеш гризти пластик, то гризи.Але краще піднімись, я на вухо скажу. Той тип може тільки прикидатися колодою. І може щось виторгувати собі за те, що зараз скажу. Навіть життя.

- Ти мариш, мала. Не бійся, там невисоко. Може ногу звихнеш, але хоч тебе не віддадуть на муки. 

- Ай! Ти мене вкусив. Боляче. Мабуть, кров іде.

- Нічого не іде, не видумуй. Але кажи, що хочеш, тільки не заважай.  Я все чую.

- Слухай, що кажу. Потім хоч відгризеш ті ноги - нащо вони мені будуть, як ти все спортиш.

Він явно вирішив не сперечатися з божевільною. Повільно піднявся на коліна, видно, боліло йому дуже. Він же такий швидкий завжди. Та нічого. Я змогла дотягтися до його вуха й швидко зашепотіла, а він тямуще кивав,  показував, що чує.

- Максику, то насправді дідусів кабінет. А дідусь дев'яності пройшов.Тут бачиш - під столом узор на паркеті.  Натисни на середину, я не дотягнуся, й зразу стрибай туди. Ми колись так з дідом втекли. І я кілька разів, коли законний п’яний руки розпускав, так тікала. Ти потім пригнись, там зовсім не висока стеля. І йди вперед.  В кінці на дверях такий самий візерунок, штовхни його, він уже заїдає трохи, механізм старий. І вийдеш на сусідній вулиці. Там кущі на клумбі. Тоді вже сам шукай своїх і прийди за мною...

- Ти дурна. Давай разом. 

- Ні. Ти зі мною далеко не зайдеш, я зовсім іти не можу. Не перебивай. Тобі свідчення потрібні?  Потрібні. А що я буду свідчити - що хтось мене зв’язав, потім був любительський  спектакль, а потім я кудись сама пішла зі свого дому? Так не годиться.

- Годиться, щоб тебе замучили, ага. Не видумуй. Це…

- Тут всім не до тебе. Особливо Законному, йому треба клієнтів ублажати й удавати що все іде за планом. Ти правда розбий вікно,  ніби через нього втік. Або двері вибий. А я залишуся. Мені ніхто нічого не зробить. Бо продали дівицею. Товар портити не можна.

Ти тільки встигни, будь ласочка. Я не хочу, щоб мені було жаль, що не загинула в тій аварії.

- Та да. Я, як побачив ті фото, подумав, що то ти. І що мені хтось зараз розкаже, як ти загинула. Вискочив з диском  руках. А поки бігав, хтось телефона потяг. Ну, я знаю хто.

- Це добре, що уже знаєш. Давай вже щось роби або з вікном, або з дверима. Щоб швидше за мною повернувся. 

- Не балуйся. Нафіг ті свідчення. То небезпечно. А час іще є. Там зараз саме пік святкування. Без твого не обійдеться.

- Він не мій.

- Пробач. Я не те..

- Заткнись уже. Я нікуди не піду. Й там іще є дівчина, її вб’ють замісь мене, як ти не поспішиш, а вони побачать, що ми всі втекли. І знову все буле намарне.  Мені нічого не зроблять, поки я тут. А вже як вивезуть, тоді так. Просто встигни. Нічого особливого.

Він ще щось заперечував, а під дверима заворочався мій майбутній свекор чи тесть. Не пам’ятаю вже, як правильно. 

- А ну швидше, поки він до тями не прийшов. Не встигнеш того гада пов’язати на місці злочину - не прощу ніколи. Мені треба віддячити за діда й за батьків. І так все вийде правильно. А так, як ти хочеш - ні.

Він дихав мені у шию. І не рухався. По шиї бігали мурахи, а в голові, мабуть, бісилися таргани.

- Чуєш, я тобі призначаю побачення. Знаєш, де міст метро? Там ще двоє наших охоронців стоять. Один - маг,  кастує фаєрбола, щоб не пустити понаїхал з лівого берега, а його магиня випускає хижих птахів, щоб уже точно ніхто не прорвався. Чого не смієшся? Гарний же анекдот. От там і буде у нас побачення. Під мостом, гулятимемо по набережній, романтика і все таке.

Мене поцілували у вухо, потім нижче у шию. Треба ще дотиснути, поки він сам мене не дотиснув. Я зараз на все згоджуся. Так не можна.