Тепер все відоме й заплановане закінчилося. І настає невідоме.

Коли під’їхали й зупинились неподалік такої знайомої фури з червоним тентом, попросила таксиста передати комендантові конверт для Макса, або Максу одразу, якщо він вдома. 

На вимогу обачного водія показала, що там нема ні вибухівки, ні таємничого білого порошку або сірчаної кислоти.Тільки телефон, що Макс нібито забув у мене вдома й записка в конверті з диском, що чекатиму кілька хвилин під  пожежною драбиною, як буде у Динозавра час і натхнення зі мною побачитись. Ну це на випадок що він у себе. І схоче зі мною спілкуватися після того, що я наробила.

Ще дуже хотілося взнати, наскільки Макс перевершить норматив, якщо бути до кінця чесною з собою.

Маленька помста була б дуже приємною, хоча особливих ілюзій про те, що мене схочуть побачити, я не плекала.

Варіант що він з’їхав звідси. навіть розглядати не схотіла. 

По-перше, нікуди йому з’їжджати, він не місцевий. А по-друге, тоді все насмарку і хоч вішайся. 

Ну не вішайся, а робите, чого зовсім не хочеться. Бо тоді доведеться знову тиснути на ту кнопку, вислуховувати гудки або “Такого номера не існує” і справді висилати кур’єром знахідку до поліції. А там може бути все, як я й казала Коханому.

 Або ще страшніше й зовсім соромно - пояснювати все і виправдовуватись. Ні, тільки не це.

Виправдовуються тільки кисійні баришні в мелодрамах: “Ах, ти мене не так зрозумів, ти бачив не те, що ти бачив,  все було насправді не так…”

Бо насправді все було саме так. Я невчасно натиснула на кнопку і підвела Маса.

І тепер несу вибачення не на словах. А як доросла вправна людина, майже Мата Гарі нашого часу виправляю свою помилку й даю залізні докази.

Та наша фура, з якою я зріднилася в дорозі від моря до Києва, навіть на півметра не зсунулася з того місця, де її поставив Макс в перший день.

А моя буйна уява ж навіть аніме собі намалювала, як Макс, почувши сигнал тривожної кнопки, мчить на ній до мого дому на порятунок.

Гм. Та на ній скоро голуби гнізда звиватимуть і коти паруватимуться, так міцно й непорушно вона стоїть. 

А динозавр взагалі намагався мене врятувати тоді? Може я все  вигадала в своїх дівочих мріях? Може просто послав наряд поліції з перевіркою?

От зараз ображусь. 

Уже образилася.

Я собі знову щось надумала, а може то метелики мені казку розказали А наша червона фура і на перше вересня  все ще стоятиме тут - як пам’ятник моїй химерній пригоді й моєму  придуманому в дівочій голові роману з красенем з якихось дуже компетентних військ і непереможних органів?

Водій таксі тимчасом швидко повернувся, взяв гроші за проїзд і виконане доручення,  й здав назад, як ми й домовлялися. Сказав, що все передав особисто в руки. 

Ну й чудово.

Я трохи почекала, але звісно не дочекалася.

І щоб  не розплакатись від розчарування, назвала адресу Коханого.

Коли вже майже від’їхали, то здалося, що з  дверей общаги вискочив хтось схожий на Макса. Але він так швидко зник. що я б не присяглася,  хто це був.

Ну так, він дуже швидкий. Дуже. Та не досить швидкий цього разу. І це було не під пожежною драбиною. 

Що ж. Спробувати мені напевне можна було, щоб не жаліти, що не спробувала. Правда ж?

Чек - перший пункт плану  виконано.

Коханий уже чекав на мене. Він підготував скотч, не гидкий напій з присмаком диму, а липку стрічку звісно. А ще  машину й Бурого. Який дисциплінований хлопчик. Та йому ціни нема. Його батько просто не вміє з ним працювати.

І втратив назавжди бездоганного виконавця, який за позитивне підкріплення душу віддасть. 

Похвалила маминого сина за все зроблене, мені прозвітували, що переговори Бурого з Законним пройшли швидко й результативно. Мамі  основні факти про нового спадкоємця викладено. Мати в шоці й великому гніві.

І зараз Коханий поїде до мамусі - втішати її й щоб його втішили.А потім вінтажна Валькірія влаштує татусеві Армагеддон. Це повинно його відволікти від того, що мій законний почне проти зрадливого спільника бойові дії.

Ну і далі все повинно піти за нашим планом - дзвінок і підгон  оригіналів законному,  далі мафіозні війни й наше стрімке сходження на вершину харчового ланцюжка.

Звучить гарно й переконливо. А план уже “наш”. Коханий від скромності не помре.

І ми розпочали гостру фазу. 

Обмотали мене скотчем, примотавши ним до мене  заодно й рюкзак з новеньким телефоном з моїх старих запасів, де були знімки всього, що знайшлося у сховку першого справжнього ділового партнера мого чоловіка. А я ніби така - знайшла і загорілося спрагою помсти за батьків.

Коханий вдвох з Бурим акуратно поклали кокон зі скотчу і мною всередині на заднє сидіння машини. Рота домовились мені заклеїти, коли під'їжджатимемо, щоб я не задихнулася раптом по дорозі.

Сама собі нагадувала бомбу з часовим механізмом, що от-от рвоне від адреналіну. Не трусилася тільки тому, що була туго замотана. І від цього напруження рвало нерви на малесенькі колючі клаптики, що впивалися в серце зсередини й жалили. Метелики притихли. Щось відчули, бідосі.

Чек - другий пункт плану виконано.

Бурий, що вів авто обережно й за всіма дорожніми правилами, яких я не знаю й знати не хочу, помовчав, поки ми не від'їхали трохи далі.

Але навіть по потилиці було видно, що він зараз помре з ніяковості та одночасно від цікавості.

Я загадково мовчала, було цікаво, як довго він витримає. Не дуже й довго, як виявилося.Не вміє ще Коханий підбирати персонал з витримкою.

- Чув-цей-той, - скоромовкою привітався Бурий і відразу перейшов до діла - Я ж не знав! У мене завдання було притягти малолітку-білявку. Ну я ж знаю, що це стаття. Нашо воно мені треба.  А ти повнолітня і в тебе вік згоди уже є. То були б не мої проблеми. А твій ще неляканий. Не можна так робити, як не хочеш присісти надовго. Ще й у тюрмі всяке може бути.

- Ага, за милом не можна нагинатися. Я в курсі, Бурий. То було тобі випробування на розумність і дисциплінованість. Результат здогадуєшся, який?