Золотий хлопчик і Валькірія на пенсії

- "Та ти" й все інше - то без мене. Я й сама знайду докази. А ти сам потонеш, коли фазера твого посадять. А мій чоловік точно посадить - після такого демонстративного прояву неповаги.

- Та я не боюся...

- І тебе може посадити - за співучасть. Ти впевнений, що через п’ять-десять хвилин сюди не ввірветься охорона?

- Ще будеш мені погрожувати тут! Я тебе.

- А від того, що ти мене, нічого для тебе в кращий бік не зміниться. Ми вже цей пункт пройшли. То ти мене просив порятувати від батька й залишити при ділі, а не я тебе. Думаєш, мені такий плейбой нерозбірливий в чоловіки потрібний? Сорому через тебе не оберешся в пристойному товаристві. Але мені простіше саме так зберегти собі спокій і статок. І тобі простіше.

- Я не встигаю за тобою.

Ще б ти встигав. Помітив би величезні дірки в цьому проєкті.

- Давай я повторю, а ти підійматимеш палець, але нічого не казатимеш - в тих місцях, які тобі не зрозумілі.

Він мовчки кивнув. Дивився на мене примруженими очима, наче вперше бачив.

- Перше. Нам треба стати на чолі бізнесу.

Коханий киває. Треба спочатку казати те, з чим він згодний. Це потім змусить  його згодитись і на все інше.

- Друге. Зараз на чолі твій батько й мій чоловік.

Знову кивок.

- Третє. Щоб їх змістити, простіше за все їх посадити на довгі строки. 

Ого, як енергійно погоджується. Золота дитина, батькова радість. Не приведи господи таких спадкоємців.

- Четверте. За ними є злочин, що не має строку давності, при цьому не торкається нашого бізнесу.

- П’яте. Коли знайдемо докази, то й посадимо обох надовго. Звісно не своїми руками. А ми будемо казати, що глибоко стурбовані. Вийдуть вони звідти старими, беззубими туберкульозниками. Суддів проконтролюємо. Після цього ми - законні спадкоємці бізнесу, плюс повністю розбираємося у всіх тонкощах. Тому питань не буде у підлеглих, кому присягати, якщо діятимемо швидко й злагоджено.

- Шосте. Для взаємних гарантій поберемося й складемо шлюбний контракт, розділимо обов’язки й долі в бізнесі. Ти будеш офіційним босом, я - босовою жінкою.

- Сьоме - профіт. Питай, що не ясно?

Коханий полегшено зітхає і припиняє процес думання. Його красиві темні очі з поволокою замріяні й безтурботні.

- От тепер ясно. 

- А раз ясно, то що ти думаєш про те, де можуть бути докази?

Безтурботність зникає з погляду майбутнього боса мафії. Він дивиться на мене запитально й вимогливо, як дитина, що побачила цукерку в маминих руках, але не знає, що робити, щоб її отримати.

Я допиваю кефір в очікуванні, що він запропонує свою версію, але ніт.

- Вони можуть бути на папері - типу контракту, чи у вигляді грошових переказів. Але наскільки я знаю законного - мають бути ще й в електронному вигляді. Бо він не такий дурний, щоб щось подібне просто підписати. А твій батько не такий дурний, щоб не записати договір на якісь носії інформації непомітно для законного. 

Коханий мовчки згоджується і продовжує пити корисний для здоров’я кефір, віддаючи мені ініціативу.

- Були уже флешки років десять тому чи все тоді ще на диски писали, не пригадуєш? Чи ще були в ходу десять років тому відеокасети, чи уже на камери можна було записати або на телефон?

Коханий знову потягся руками до потилиці. Хай помасажує. Може щось згадає.

- Мої гарантії які? - раптом згадав. От молодець! Щось же пам'ятає з техніки безпеки. Сміх і гріх, діду. 

- А які ти хочеш? Ти ж розумієш, що цілі в нас зараз однакові. Це потім ти можеш мене якось кинути, бо будеш босом. А зараз тобі це не вигідно.

Коханий розцвів. Куди й подівся його насторожений і агресивний погляд. Що за звірятко, хто його виростив? Ще й влади не має, а уже он як його тішить можливість кинути когось з тих, хто його підніме нагору. От же ж який золотий хлопчик мені в партнери дістався, сама собі заздрю.

- Давай поки що писати розписки, коханий. Просто про намір створити сім’ю, коли я позбавлюся теперішнього шлюбу, і з метою укласти контракт про співробітництво.

Коханий зметикував, що женитись прямо зараз не треба, і ще більше зрадів.

Ми швидко написали договір про наміри, підписали й навіть відбитки пальців приклали. Цирк на дроті, як він є.

Але Коханий все сприйняв дуже серйозно. Вчити його й вчити. І це мені доведеться. А я ж навчу, я така.

На знак довіри золотий хлопчик повідомив, що є у нього одна мисля. Він з дитинства пам’ятає, як батько їх з матір’ю навідував. 

- І коли мати не бачила, то бувало, що батя ховав щось у витяжку, а бувало - щось звідти діставав. І ремонт був дорогий, робився під його наглядом, хоч на інше все, що мама просила,  гроші виділяв дуже економно. Тож можна прямо зараз подивитися у нас вдома.

- Тобто? А ми де зараз, не вдома?

- А, ти не знаєш. - він махнув рукою і видав мені важливий сімейний секрет. Типу згоріла хата, гори й тин.- Вдома - то у матері. Не звикну ніяк, хоч давно тут живу. А вона там одна тепер. Ти ж не з  блатних, тому й не знаєш. Женитись батькові западло. По понятіях. Це формальність звісно, і давно. Але треба бути офіційно холостим, якщо ти велике цабе.

Ага, он воно що. Поняття. Я знаю, що крадій в законі не може мати сім’ю. Теоретично. Й спілкуватися з правоохоронцями. Офіційно. Ага-ага.  Це багато чого прояснює.

- Ах, пробач, коханий, не хочу лізти в особисте. - додаю більше співчуття в голос, а то він знову якось невиразно звучить.

- Та шо там особистого. Вони з матір'ю з одного села. Тож все село й в курсі. Тільки це не для бурси, сама знаєш. 

Згідливо киваю.

Це я шифруюся? А він виходить - справжня душа наопашки. Хто б міг подумати - оцей пещений мажорчик з брекетами й манікюром - з якогось села й дитина кримінальника.

- Ще зі школи щось у них було. - бубнить Коханий про щось зовсім мені не цікаве. - Потім у батька була ходка, там він завів потрібні знайомства. Це ж теж серйозний бізнес, ти не думай. Там теж треба кар’єру будувати.