Я не згодна, ти ж зрозумів?

- А чим тобі моя натура не подобається? - і голос такий хрипкий, дуже сексі, як не знати, від чого та захриплість. І фантазувати, що йому від мене дихання перехопило. Ох, ці метелики. То, мабуть, якась венерична хвороба, що передається через поцілунок. Макс досвідчений, його метелики дуже сильні й швидко здолали мене, бо імунітету від них ніякого.

Ну не можна ж вважати технічні вправи коханого за справжні поцілунки? Особливо як є з чим порівняти. Там все було, як книжка пише. Наче ми робимо лабораторну з біології. Але не було того відчуття приреченості й спраги, як сьогодні. Ой, пропала я навіки. 

Макс - біологічна зброя. Його треба заборонити окремим пунктом Женевської конвенції через тих метеликів. І чого він так на мене дивиться?

А, він же питав про щось, про натуру чи фактуру, уже згадала. Що ж. На чесне питання - чесна відповідь, Максику.

- Всім подобається. Ти просто еталонний у своїй ваговій категорії.

Він зводить брови до купи й знову тре перенісся. Це тепер завжди так буде - він доторкається до себе, а я відчуваю доторк на собі? Схоже, уточнення по категорію йому не полестило. Чи він його просто не чув?

Тоді розставимо крапки над I.

- Просто твоя фактурна натура не обов’язково варта всього всесвіту.

Макс підіймає на мене почервонілі очі. І оцінювально дивиться, наче вперше побачив, потім сам собі киває, точно уже має висновки від огляду. Тепер явно видно, що його очі й справді волошкові, а почервонілі вони зараз від втоми або від загулу,  а не від того, що його душили. Це добре. На його нервовій роботі треба мати залізне здоров'я, я думаю.

Макс значуще прокашлюються. Прочищає горло для промови?

Встає й нависає наді мною, наче скеля. 

Він що, серйозно мене зараз до присяги приведе й пошле рятувати світ? Та ну нафіг. 

- Чуєш мала, ти моя остання надія. Тільки прикинь - я твоя теж. - це він мене переконує чи себе, не розумію. -  Ти б не хотіла розв'язати всі свої проблеми одним махом, причому з мінімальним ризиком?

- Хто б не хотів, що за дурне питання. Не тягни. Ти мене знову перелякаєш.

Він вищирив зуби, як чужий собака, що й не розбереш - злиться чи посміхається.

- Не слухай мене, мала. Насправді про ризик я стриндів. То я від відчаю. У нас все на мазі було. Треба було тільки зафіксувати докази. Ледве знайшли дівчину, що точно не відмовиться від свідчень, бо там недавно постраждала її сестра.  Хотіли її як підсадну качку використати, й забрати їх тепленькими на місці злочину.

- Он воно як. Тепер ти не маєш надійного свідка?

Макс кивнув і скрушно змахнув рукою, наче відганяючи проблему.

- Та отож. А цей придурок не звернув уваги на її здоров’я. І от тепер це мінімум на три тижні. Ще й часову фору втратимо, бо зараз Юлія дуже їм потрібна, а потім не буде такою цікавою для продажу, ціна впаде, бо не буде дедлайну. Потім вони уже можуть ще дуже довго не зібратися всі разом. 

- Куди не зібратися?

- У них типу корпоратив. Ювілей  контори чи щось таке. На нього треба деяку кількість незайманих дівчат. Там розважальна програма буде. Така специфічно-тематична. Для віпів, найдавніших клієнтів  і нових перспективних членів клубу. Дівчат вони набирають обманом як танцівниць у тур по еміратах. Звісно дехто й свідомо продає цноту. Але умов не знає ніхто. Там не можна ні в чому відмовляти, і є садомазо без обмежень. Зовсім без обмежень, мала. Ти краще не уявляй, бо все ще гірше, ніж можна уявити. 

- Та скільки тебе просити - не лякай мене, придурок. Моя уява ще й не таке уявить. Я жахастиків у дитинстві передивилася. 

Макс ще нижче нахилився, поклав свою велику теплу лапу мені на потилицю й притиснув мою перелякану голову до своєї. Він наче намагався ще й свої думки перенести в мою голову, а не тільки метеликів до живота.

Треба стерегтися. Моя голова - то моя єдина справжня зброя. Все інше не витримає ні конкуренції, ні отакого от впливу.

- Там своя схема, тобі про неї слухати не треба, а то знову температуритимеш і маритимеш, мала. Там таке робиться, ще й знімається на камеру у всіх ракурсах, що дівчата, які вижили,  потім від свідчень відмовляються. А деякі й того…

- Чого того? - мій голос теж захрип. Але він зовсім не сексі. І тут я не дотягую до високих стандартів. Згадався план коханого про зйомку на камеру й подальший продаж домашнього порно. Скоро повірю остаточно, що там сімейний бізнес.

Так от звідки його нескінченні гроші на всі забаганки - наче нескінченні патрони в спагеті-вестерні.

А що, це ж дівчача мрія - багатий, щедрий і красивий принц. Любитися з ним - то ж вершина дівочих мрій, чи не так? 

- Того це того. - вириває мене із запізнілих здогадів голос Макса. - Віку собі вкорочують замість свідчення дати. Деяких купують, деяких залякують. А більшість тих, хто вижив і не дуже втратив товарний вигляд, психологічно доламують і далі продають, вони якось з цим приміряються. І ті працюють, поки на них є попит. Потім кінці у воду.

- Рельсу до ніг - як ти тоді казав?

- І рельсу, й бетон, і не обов'язково у воду, мала. Попустись. З тобою цього не буде. Клянуся чим хочеш. Пробач, що налякав. Був не в собі, але воно минулося.

- Налякав, ще й як. Я знаю студенток, що підробляють проституцією. І навіть студентів. Але то все добровільно.

- То інше. Теж кримінал тут у нас, не по всьому світі це незаконно. Але там все за згодою сторін. Нашої контори не стосується. А оце ось без згоди й потім ще всяке, ну його, не питай, потім не зможеш заснути.

- А я й не питаю.

- Питаєш мала, тільки мовчки. Очима зиркаєш в саму душу. Бо ти як раз у зоні ризику така, як є. Тому й попереджаю, і лякаю. І сам не свій через Юлію. Головне, тут перший раз за кілька років нагода випала накрити всю верхівку й перервати канал постачання. І от таке горе.

- Знаєш, ти точно мені брешеш Там же докази потрібні того, що все не добровільно й уже було. Ну й щоб на гарячому.