Мені треба когось дуже фартового

Двері відлетіли до стіни, мало не злітаючи з петель.

Вони ж зачинені на замок? Був замок, точно - он на підлозі валяється.

Ну все,  комендант нас точно  вижене на вулицю. Це пограбування чи що?

Хлопчина, що з розгону вилетів на середину кімнатки, вилупився на мене зі здивуванням й недовірою, тицьнув пальцем у моєму напрямку, бо явно задихався й не міг говорити.

На грабіжника не схожий, бо неозброєний, на проститутку теж. Сутенер? якщо вгадала - Бурий курить бамбук, йому до цього рівня ще рости й рости.

Оце я розумію - пташка високого польоту. І сам високий, майже як Макс, не такий широкий, але одягнений стильно й красиво, наче на вечірку, та ще й у все недешеве й брендове. Одна чорна шовкова сорочка чого варта з розстебнутими майже до пупа ґудзиками.

Ні, в такому вигляді нікого не грабують. І дамочок не пропонують, я думаю. Так можна тільки себе пропонувати дамочкам. Або й чоловікам, які полюбляють молодих спортивних красунчиків.

Може прийшов розбиратися з Максом, що затрахав підлеглий хлопчикові контингент продажних дівчат? А може мій товариш по втечі не розрахувався? Чи не приведи господи щось венеричне передав дівчаткам.

А я ще цілувалася з тим розпусником, і мліла - так мені подобалистя його вмілі губи й вправний язик. Жах який.

Красунчик в чорному мовчав, нахилився, впираючись руками в коліна і важко дихав. Постукати не міг? Так спішив, а тепер мовчить і наставляє на мене вказівний палець.

Може йому середній показати, щоб була нахабі симетрична відповідь?

Він що, по сходах біг, не міг ліфтом піднятись?

Ще один козел і хамло.

Макс виставив долоню вперед. Та то лише я бачила, а хамло в чорному - ні. Бо я дивилася збоку, а Місяць давав світло, достатнє, щоб  це бачити. Але не настільки було світло, щоб щось розгледіти проти місяця.

Той, що прибіг, мабуть-таки не побачив цього жесту, бо Макс уже стояв до нього обличчям.

Макс як раз бачив його добре. А той, що ввірвався в кімнату, міг бачити тільки Максів силует, як і мій,  до речі.

- Тихо, що сталося? Чого не ліфтом?

А, он воно що. Без імен, значить. Конспіратори. Вибивати двері разом з замком можна, тільки не називаючи позивних. Так і запишемо - Макс не хоче, щоб я знала, як його звати на роботі. І не на роботі теж.

- Хах... не працює... хах...ліфт. І... хах... там хтось застряг...

Явно комендант і застряг. Інакше нас би вже давно викрили, насварили  й викинули на вулицю.

- Зараз я вийду. - Макс швидко ступив півкроку вперед, і його долоня вперлася в обтягнуте шовком плече  чорного прибульця. - І ти виходь. Дівчині треба спати. Час не дитячий уже.

Той захеканий продовжував витріщатися. Дівчат у ковдрах, що сидять на тумбочках, ніколи  не бачив? Село неасфальтоване. Ще пальцем тицяє. То була вимога назватися чи погроза? 

І щось мені знову стало підозріло. Дзвеніло неявне попередження, як  комар вночі над вухом.

Щось тут неправильне.

Ну я розумію, повії. А це що, теж повія? Макс грає за обидві команди? Але ж його він не викликав, це точно. Нам не до того було.

А як цей красунчик не повія, не сутенер і не грабіжник, і Макс віддає йому накази, а не диктує замовлення, то чи й ті тітки, які ходять сюди двічі на добу, справжні повії? 

Макс не захотів виправдовуватись тоді, не дав зараз хлопцеві ні назватися, ні себе назвати. Але він ще так само не дав це зробити й жінкам. 

Ги. От я зараз себе переконаю, що він незайманий цнотливий принц на білому коні. І тоді мені точно хана.

Він мінімум раз розлучений. Його жінка з дому вигнала явно не через те, що він принц. Він  кликав до себе повію по дорозі. Якщо я буду пускати слину й сама себе вмовлятиму, що цього не було, тоді мені самій доведеться піти й здатися в дурку.

Бо Максові ніколи зараз. Та й з божевільною мною йому, мабуть, комфортніше. У нього таких, як я, було й було. 

Розмріялася. 

Тим часом Макс в одних трениках і босий ступив до дверей. Він явно не збирався бути довго в коридорі з цим взірцем вечіркової моди. 

Але той засапаний  хлопець махнув рукою і майже нормально проказав.

- Та ти ж сам уже знаєш, якщо заміну підготував.

- Виходь давай. - Макс реально злий.

Невже той дурник не бачить? А може бачить і не боїться, який хоробрий хлопчик.

- Не піду я нікуди. - а куди його захекання поділося. цікаво. Так швидко відновив дихалку?

-  Мені б присісти. Юльку швидка забрала. Гострий апендицит, розірвався в неї, чи щось таке. Зливайте воду, все скасовується.

Макс вражено подивився на захеканого, що вже не хекав і вальяжно опустився по дверях прямо на підлогу.

- Не буває так, що ні з того ні з сього лопнув апендикс. - І Макс правий, до речі, так не буває. - Воно боляче, причому кілька днів дуже боляче.

- Та вона щось казала вчора. - хлопець сидів на підлозі, вільно розкинувши ноги у вузьких штанах і дорогих туфлях, і безпомічно розводив руками. - Що живіт болить і голова. Я думав, то  неї щось по-женські. У них завжди голова болить. А вона он що учудила.

Я знову не змогла навіть помітити як швидко це сталося. Але ось одної миті той чорний захека розслаблено сидить на підлозі, і ось без усякого переходу він уже висить у повітрі, а Макс трясе його за комір.

Про мене всі забули. А я з жадібною цікавістю, що мене саму трохи дивувала, дивилася, як один бичара роздає люлів іншому. Причому один з бичар - мій. Бува ж таке.

Воно було не дуже видовищно, бо Макс стояв до мене спиною. І я бачила тільки, так би мовити, не фасад, а вид з тильної сторони.

 Але ж який виразний тил! М'язи грали під шкірою, шию, плечі, спину, талію й сідниці треба було сфотати й роздивлятися в старості, коли накриє деменція і я все забуду. Сідниці, щоправда, було не так добре видно під трениками, а Макс рухався, і все можна вгадати, якщо маєш гарну уяву.

Даю собі слово - колись роздивлюся. Але це страшна таємниця. Все роздивлюся й запам'ятаю.