Тепла ковдра і метелики

- Сідай і слухай. Ти про Мату Гарі пам’ятаєш?

Ще б не пам'ятати. Коли дід помер, і говорити стало ні з ким, часто уявляла себе екзотичною шпигункою, що має неприродну владу над чоловіками. Бо тоді владу мала лише над плюшевим ведмедем, який був мені за слухача дитячих вигадок. Дідів останній подарунок.

Ведмедище був чи не більший за мене на зріст і рази в три ширший. Сидів коло ліжка,  все уважно слухав і ніколи не заперечував. Це дуже надихало і не давало впасти у відчай від безсилля й самотності. Коли було зовсім погано, його можна було обійняти, коли злилася  на весь світ - побити, а потім пожаліти.

А потім опікун сказав, що я вже доросла і гратися в ляльки тепер не на часі. Мене в той день відвезли до школи, і більше я свого ведмедика не бачила. Все було по-чесному -  компенсували втрату товариша кишеньковими грішми й "Енциклопедією для дівчаток". Та розказувати енциклопедії про мої мрії стати видатною шпигункою не випадало.

Чи пам'ятаю я про Мату Гарі, ну треба ж таке спитати. Що не слово у нього, то моя больова точка.

Я вмостилася на тумбу між нашими ліжками.  Було відчуття,  ніби перетнула якийсь кордон. Ніби я - кораблик з білими вітрилами, пройшла екватор. Здавалося б - все навкруги має змінитися, але під кілем все та ж сама вода. Синя, як волошки...

- Твоя дурна ідея. - відповіла якнайспокійніше. - І знову намагання штовхнути мене  кудись, де страшно.

- І справді дурна. Я ж не знав, що ти така полохлива й свідомість втрачаєш на стресі. Думав тоді, що ти застудилася.

- Не застудилася.

Я стягла з ліжка новеньку тепленьку ковдру, замоталася в неї майже з головою й знову всілася на тумбочку, бо стільці були зайняті одягом. Макс ще й закутав мої ноги, що стирчали з-під ковдри. Коли зігрієшся, стає не настільки страшно - ви помічали?

- Ти прямо кажи краще. - озвалася до нього, бо він знову замовк -  Без отих підводок по три години. Я більше стресую від очікування, ніж від правди, хоч би й неприємної.

- Та я думаю, як тобі сказати, щоб зайвого не бовкнути. І не бійся. Залишилося зовсім мало, щоб їх накрити.

- Уже боюся. Не тягни.

- Не бреши, мала. Ти на мені зло зірвала, і тепер слухаєш казку на ніч, а не боїшся.

Тож і слухай, а не перебивай через слово. Ті двоє - твій і батько твого коханця…

- Не коханця, а коханого. Колишнього.

Він грізно глянув, типу, щоб не перебивала. Але мені було дуже важливо розставляти крапки над і. Щоб Макс не подумав, ніби  нас з коханим щось-таки було.

- Так от. - Він красномовно глянув на мій силует на фоні вікна, зуби й очі блиснули  у світлі повного місяця, що висів за вікном так близько - рукою дістати.

-Вони зайняті в торгівлі людьми. - огорошив мене Макс. - Може й синка до діла приставляє татусь. У них же водночас є й чисті офіційні бізнеса. 

- Бізнеси.

- Не дражни мене. Ти не вмієш себе поводити, сто раз казав.

- Три.

- Що три.

- Три рази казав.

- Нарошне бісиш?

- Далі давай. Я такому залюбки повірю. Дуже хочу, щоб вони виявилися поганцями, бо поставилися до мене погано. Але ж я не вчорашня. Не знаю про того, другого. О тільки ж законний - поважна людина. Всі його давно знають, і ніхто ніколи нічого, ніяких чуток або натяків, ні півслова в пресі.

- Правильно, він не з кримінального світу. Його  партнер з кримінального, колись сам знайшов твого чоловіка. Не знаю, як вони й на чому зійшлися. Але працюють разом давно. Практично одразу після смерті старшого партнера. То був твій батько? Чи не можна питати, знову подряпаєш?

- Дід то був.

- Он воно як. А...

- А батьків нема. Колись потрапили в аварію. Вижили тільки ми з дідом, хоч він і сильно побився. І молодший партнер. Він не постраждав.

- Ясно.

- І одразу, як дід не прокинувся від наркозу після операції,  став старшим і єдиним. І моїм опікуном.

- Угу. І  вліз у торгівлю людьми. Ти зовсім нічого не знаєш? Він же твій чоловік. Ти ж за нього вийшла. Правда потім втекла.

- Не знаю. Фіктивний шлюб. Ти листа дідового не читав?

- Читав. Там нічого не сказано про те, чи ти вийшла за нього просто через договір.

- Через нього. Щоб не втратити долю в бізнесі. У мене більше немає нічого, крім дідового спадку. І нікого. Але він недавно сказав, що не збирається розлучатись. Його все влаштовує. А буду виступати, дуже пожалію. Хотіла втекти до коханого, там теж облом. Не питай, то до діла не відноситься.

Він тямуще посміхнувся. От що він може в цьому розуміти, скажіть на милість? Його точно ніхто так не обламував. Такого обламаєш.

І взагалі годі танути від його брутальної харизми. Треба прямо питати цього знавця, знятого з кабінетної роботи, а то він до ранку не признається, як натякати.

- Ти сам теж типу з якихось дуже компетентних органів, чи у тебе приватна практика - ну там кілер чи щось таке?

-  того, що з компетентних. Не питай краще, бо менше знаєш, краще спиш. 

- І ви їх накриєте.

- Ну збираємось. Нам би доказів, так вони шифруються гарно. Жертви мовчать, ті, що взагалі знаходяться не по частина… Кгм...Забудь.

- Забудеш таке..

- наша реальність. По всьому світі людьми торгують. Я трохи взяв свідчень від агентів. Тільки на суді жертви можуть відмовитись свідчити, ще й до суду можуть. Це не перший підхід до снаряда, так уже бувало.

- Ще скажи, що ті повії...

- Не скажу, і не проси. То не іграшки. Не треба воно тобі зовсім -  в це влазити. Завтра понеділок, базар зачинений. Не підеш нікуди. Ну або підеш селфитись кудись, де красиво й людей багато. Фотками дражнитимеш тих крокодилів. Хоч тепер треба ще подумати, чи треба далі так робити. Краще тобі сховатися й почекати, поки їх візьмуть під варту. Вони трохи прокололись недавно. Ексцес виконавця.  Ошукали й продали дитину не тих батьків. Ті землю риють. І не дадуть зам'яти справу й замести під килим. А ти біля того Бурого взагалі не світись. Бо то теж зона ризику. Ти білявка в стилі Лоліти. Він не просто так про шейхів варнякав. На тобі справді можна гарно заробити.