Відтерши вільною рукою з очей сльози, які з’явилися від щирого сміху, і порадівши, що фарба на віях стійка й не зітреться від таких маніпуляцій, подивилася в Максові злющі очиська, уже дійсно волошкові, а не почервонілі вампірські, своїми горіховими й у веселих сльозах очима.
І задивилася, аж дихати забула. “У нього очі, наче волошки в житі”, чи що там писали про того нещасливого хлопця, для якого у жорстокого письменника не вистачило хепіенду?
Отакі й в Макса очі. Як волошки. Тут їх одна перекупка продає - волошки й трохи колосків у букеті. Люди беруть, зараз всі кохаються в натуральному. Тому точно знаю, що то таке - волошкові очі. А у мене горіхові - як у лані, так дід казав. То така тваринка полохлива, й очі в неї завжди перелякані.
У серці кольнуло. Дурне серце. Дурна асоціація. Він теж в небезпеці й теж має волошкові очі. І я йому нічим не поможу, як та дитина з розповіді...
Брр. Ото привидиться ж таке.
Та чого взагалі я маю йому допомагати? Оце мені ще занурення в чужі проблеми не вистачало. Своїх по самі вінця. Дід завжди жив так: спочатку розв'яжи свої проблемси, а потім уже розгрібай чужі, як буде час і натхнення. Спасись сам, і поруч тебе врятуються тисячі.
Отой Бурий, наприклад, що накурився й без угаву чеше анекдоти, причому постійно плутає сюжети й перекручує закінчення - справжня проблема, хоч і не така вже складна. Він небезпечний типок. Ну для мене, припустимо, великої небезпеки не становить. Я знаю, що він робить і навіщо замоложує й удає закоханого з першого погляду.
Але ж то я сама й спровокувала, бо маю на публіку друге я. Дівчину-сироту, що живе з милості у родичів. Напевно несвідомо її зіграла перед ним. І він зреагував точно так, як колись коханий. Одразу придумав, як мене можна використати.
Цікаво, а Макс як зреагував, коли побачив одиноку астенічку з банкою бабосів? Теж використовує, чи жаліє, як приблудне щеня?
Може я й сподобалась Бурому. Але то все за дужками. А в дужках - комерція грає-виграває. Я - комерційно приваблива. Ну треба ж таке про себе взнати.
Цікаво - це комплімент чи смертельна образа?
Чого тільки не передумаєш, поки дивишся в ці великі й нахабні волошкові очі, а вони невідривно дивляться в мої.
І голова така легка, наче та повітряна кулька. Зараз полетить. "Дівчинка плаче, а кулька летить". Ага.
А скільки часу пройшло? Не знаю, зовсім не контролюю ситуацію - може мить, а може хвилина. Я наче прокинулася від сну, коли це усвідомила.
Макс ще довго вдивлятиметься мені в душу, пропікатиме суворим поглядом? Та що йому знову не так, от же ж, армія спасіння знайшлася на мою голову.
Нащо він оце робить - то затуляє долонею сонце, то відводить руку, і світло б’є просто в очі? А тепер просто дивиться. І погляд його такий дивний, і я підвисла.
Він що, думки читає - про комерційну привабливість мене, бідної сирітки або про те, що у нас різні очі?
Очі сині та карі не підходять до пари, як кажуть мудрі люди. А вони не часто помиляються.
Зате молоденькі блонди з карими очима - то комерційно привабливо. А як ще тендітні й не попсовані, то усякі пристарілі не бідні папіки не встоять.
Ну так, Мата Гарі, шпгунська романтика й екзотичні танці, я все пам’ятаю. І все тобі, Максе, пригадаю в слушний момент.
Раптом він шумно й полегшено видихає, і чари розвіюються.
А я запізніло розумію, що теж весь цей час не дихала - поки ми грали в хто кого передивиться. І тепер мені дуже цікаво, хто ж з нас виграв?
- Дивись мені! Я тобі покурю, я тобі так покурю, тиждень стоячи працюватимеш, ідіотка мала, на день саму заилшити не можна.
І смикає за руку, наче хоче відірвати.
- Сідай в машину, швидко!
Ого, як очима блискає. Тільки що були теплі м'які волошки, а зараз сині колючі крижини. Нічосі спецефекти. І чого завівся?
Його хрипіння й кашель майже пройшли, а голос все одно справляє враження. Бо тепер воно чується не як застуда, а дуже навіть сексі.
Наче Сіренький Вовчок прийшов вкусити тебе за бочок, але не кусає, а роздивляється. Одразу хочеться й замотатися в ковдру і сховати голову під подушку, й цікавість підіймається від живота на оксамитових метеликових крильцях - що ж той Вовчок далі робитиме.
- Мені тут треба зачинити все й перевірити. - ха, так не цікаво, невже навіть нотацій не буде? А так дихав, так дихав. А ні, здається нотації будуть в повному обсязі. Він просто не доказав - дух переводив від обурення.
- І поговорити теж треба. - останнє слово з таким притиском вимовив, як дід, коли не одразу приносила щоденника на перевірку.
Я звісно з великим полегшенням і зовсім крихітним розчаруванням махаю ручкою Бурому й заскакую в машину.
А Макс нахиляє голову, бо Бурий - хлопчик не дуже високий, і грізно ступає крок до мого особистого аніматора, майбутнього сутенера й охоронця від ревнивих жінок, мало не збивши того з ніг корпусом.
Я відвертаюся від тих пацанячих розваг і майже одразу починаю дрімати. Та не встигають навіть чайки прилетіти, як сіпаюся від хриплуватого невдоволеного рику. О, Вовчок уже повернувся й зараз кусатиметься.
- Що маєш сказати на своє виправдання, Ідочко?
От же ж хазяйська дитина наш Максик - поклав на заднє сидіння величенького кавуна й дві довгасті дині.
Збирається влаштувати мені прочуханку, та про вечерю не забуває. Хоча я от забула. Об'їлася пиріжками, та салат тітка Галька носить на замовлення типу грецький, смачнющий! Бідному Максові тільки на себе надіятись - я навіть пиріжків йому не залишила. Точно егоїстка, правду законний каже.
І тепер запитально та вимогливо на мене дивляться волошкові очі з густими та довгими віями, ще й вказівний Максів палець грізно наставлений.
- О, диви, запам'ятав нарешті, як мене звати. Я уже й надію втратила.
- Я чекаю відповіді.
- На своє виправдання можу сказати, що не знаю, в чому мене обвинувачують. І що обвинувачений не зобов’язаний ні доводити свою невинуватість, ні свідчити проти себе. І взагалі, не бий мене, лягавий, я все скажу. Тільки скажи, що казати.
#623 в Любовні романи
#299 в Сучасний любовний роман
#46 в Молодіжна проза
різниця у віці, кохання та романтика, харизматичний хлопець і тендітна дівчина
Відредаговано: 03.10.2021