Які ще мущини - ні, ви таке бачили?

- Чуєш, мала, Ти правда боїшся, що не поверну гроші, чи просто насміхаєшся, як завжди? Я схожий на балабола? - схоже, він зніяковів.  Голову похилив, подивився спідлоба. Ще й зітхнув ображено. Це так мило виглядало, коли він трохи почервонів.

- Не знаю, які з себе балаболи. А на моїх знайомих, які не балаболи, ти не схожий. Хто тебе знає, може ти ще гірший, ніж просто трепло. Придушиш однією рукою, і віддавати нічого не треба. - кажу, й дивлюся скоса. 

Ну цікаво ж - чи пригадає свої смішні погрози. Тепер вони мені здавалися смішними. А тоді бісили. Це ж треба так звикнути до цього типа. Але прямо дивитися в обличчя мені було ніяково. Тому нахилила голову й за звичкою хотіла прикритися волоссям від його допитливого синього погляду.

Забула, що волосся у мене тепер коротке й нічого не прикриває. І звісно, що  Макс бачить мої кривляння та явно розуміє їх по-своєму.

Але він мене здивував.  Стрельнув очима й зробив пальцями сердечко, облизав нижню губу й підморгнув.

Сцена вийшла для мене несподіваною, смішною, але по-своєму приємною.

- Ах ти ж мала кокетка. Спокушаєш дядю Макса? І не соромно тобі. Сидиш тут на розібраному ліжку й очима стріляєш. Я вбитий наповал.

І падає на своє ліжко, від чого те загрозливо тріщить. 

Ми сміємося, як діти на піжамній вечірці. Мені від раптового полегшення хочеться пострибати на матраці, як в дитинстві на тих вечірках, може й подушками побитись. Наче ще одна стіна впала між нами. І він це відчув. І відчув, що я відчула. 

Саме час подумати, що він знову дивно поводить себе для такої  гори м'язів та вдавано простецької вимови й пацикової поведінки. Не знаю, чи я для нього загадка. А от він для мене - дуже цікавий кросворд.

Тільки заповниш клітинку, ніби й правильне слово, але ті, що були до того - не підходять під нову відгадку. Або вона під ни не підходить. Завжди щось не сходиться, коли думаєш про Макса. Як ота його простота й пролетарська прямота з тим, що він знає, коли треба мовчати, коли можна шуткувати, а коли треба мене злити, щоб я бовкнула щось таке, що він хоче знати.

Може він просто дорослий, і воно в нього від  досвіду з жінками. А я собі щось занадто складне  придумую, бо він мене дуже вже сильно цікавить останнім часом.

- Я все, що залишиться, продам ще комусь. - Макс витирає сльози, що виступили від сміху, і ставить крапку над і - Їм вигідно, щоб не їздити. Не переймайся. Тут ти просто для того, щоб я мав вигляд якогось бариги середньої руки. От у мене точка, от наймана робітниця... всі діла.

- Іда.

- Шо Іда?

- Ти мене забуваєш звати на ім’я. 

Він грізно хмурить брови й насварюється пальцем, але видно, що жартує, бо губи смикаються від стриманого сміху.

І мені дуже чітко згадується, які вони на дотик - м'які, але пружні. І теплі.

- Ну насправді ти працюєш на мене, не навпаки. То ти повинна знати, як мене звати. Бо я ж можу тебе звільнити й іншого найняти. Таких не запам’ятовують на ім’я, мала.

- Ясно. - відповідаю, аби щось сказати, бо все прослухала, поки згадувала ту мить. І щоб зайняти чимось руки, беру з тумбочки плитку шоколаду з горіхами, що він приніс для мене,  і починаю гризти - мало не з обгорткою. Які ми дівчата дивні. Він і думати давно забув, а я переймаюся.

І звісно вимазуюсь, бо жарко й шоколад тане в руках. Поспішно облизуюсь, але руки все одно в шоколаді. Ну не облизувати ж пальці.

- Кинь мені вологі серветки, он з твого боку тумбочки лежать.

Він відкриває пачку, дістає кілька білих прямокутників, тягнеться витерти.

- Я сама, дякую. - у мене мурахи по шкірі, хоч би він не помітив. Поспішно витираю й обличчя, й руки, наче він може відібрати у мене серветки й почати сам наводити читстоту на моїх губах і пальцях.

Нарешті напружена сцена закінчується. Я викидаю серветки у спеціальний кульок для сміття, що призначила на цю роль зразу, як заселилася.

 Макс весь цей час із сумнівом і недовірою дивився на мене, щось його турбувало. Кілька разів наче збирався про це щось сказати або спитати, але так і не спитав. Чомусь провів долонею по губах і рішучим кроком направився в душ.

Поки він мився у  холодній воді, щось там бурчав собі під ніс -  може співав, а може лаявся, що холодно, а потім виходив звідти ще мокрий, я удавала, ніби читаю в телефоні. Але насправді просто хотіла подивитись, чи він справді такий красивий, як мені запам’яталося. 

Ну звісно такий, що йому зробиться за день. На ньому навіть той турецький костюм сидить гарно. Ремінь ермесівський не зайвий, але й без нього було б не набагато гірше. 

І знаєте - не видно по ньому, що вода була холодна, якщо ви розумієте про що я. Він розсівся на своєму ліжку, витягнув довгі ноги аж до мого й собі заходився щось гортати в телефоні.

Так ми трохи посиділи мовчки, час від часу поглядаючи одне на одного. 

Ага. Дуже схоже на те, як він мені радив дивитись вечорам дивитися телевізор разом з чоловіком.

Коли Макс зібрався спати тут же, в одній зі мною кімнаті, мляво запротестувала.

- Тут що, вільних кімнат мало, хто побачить, що ти там спатимеш, ніч же?

- Нам здали цю. Ти не сильно хропи. Я втомився й хочу виспатись. Завтра важливий день. Зустрінуся з потрібними людьми. - і знову погладив по голові, наче вмовляв малу дитину не капризувати. От же ж, дорослий знайшовся. 

- Як все буде добре, потім даси мені відомості про того, від кого бігаєш. - продовжував говорити мирним тоном. - Вони спробують розібратися, в якому стані…

- Це я хроплю? Серйозно?

- Оці баби, задовбала, за що мені все це? - його мирний настрій миттю зник. -  Це єдине, що ти почула? Я для тебе стараюсь в тому числі!

- Я хроплю, серйозно?

- Серйозно. Спати з тобою поруч неможливо.

- Ясно.

Забрала свою бандану, яку він зняв перед душем і недбало кинув на своє ліжко, підв’язала нею щелепи, міцно стиснувши зуби.