Заздріть мовчки

- Не думаю. Не знаю. Просто знову перелякалася. Й гадаю вголос, щоб заспокоїтись.

Мій тихий спокійний голос його зовсім не обманює.

- Не переймайся поки що. То логотип кожної третьої фури, й тент такий майже у всіх. І аварії бувають. Просто там місце не таке, щоб вилітати в кювет. Може водій відвернути хотів різко, щоб не наїхати на когось. Може щось йому здалося, таке буває, коли не виспишся в дорозі.

Макс дивиться уважно, як я щільніше замотуюся в нову ковдру й мало не ховаю голову під подушку, і сам собі усміхається, наче побачив не перелякану дурепу, а щось дуже приємне, але особисте. І не скаже, що.

- Угу. Я нічого не зрозуміла, але довіряю твоєму експертному висновку. - ну а що я маю сказати, що боюся знову і руки мокрі від жаху? Напрошуватись на те, щоб погладили по голові й втішили, не буду.  Не мій стиль. Хоча було б непогано. Але перетопчуся.

 - І все ж ти, як будеш селфитися, дивись, щоб у кадрі ні мене, ні машини. Моло де вони шукають.

- Дивитимусь. І селфитися не буду. Ти мене зніматимеш. Це буде тонкий натяк їм, що не на тих напали. Або не на того.

-Хто ці вони - не питаю. Не маю звички лізти в чужі таємниці. Але розумію тепер, що їх кілька, і вони небезпечні, раз не тільки я злякалася, а й такий здоровило, як Макс, насторожився.

- Та от навіть не знаю, як краще - щоб вони думали, що все вдалося й я як мінімум застряг посеред маршруту, чи навпаки - показати їм фака, щоб самі забоялися.

Ого. Так він тікає чи сам за кимось женеться?

- Зупинимось десь біля поля з соняхами. - вирішую внести й свою частку в наше маскування - То модна тема влітку. І буде фотосесія з довгим волоссям, у шортах і мартенсах. А потім зупинишся десь, де мене під машинку пострижуть на довжину в пів сантиметра і пофарбують у блонд. Отака моя буде стратегія.

- Не догнав краями, але уже поважаю думку профі. - несподівано відсипав компліментів цей пихатий мачо. -  Нащо то?

- Буду далі селфитися в шортах, штанцях,  панамках і бандані. А наживо ходитиму з короткою стрижечкою і в сарафані. Тобто я буду різними дівчатами для френдів у мережі й для людей в реалі.

- Розумно.  - мене погладили по волоссю - Жаль таку красу різати, мала. Та чого не зробиш для безпеки. А нащо фарбуватися у блонд, ти й так світлокоса?

- А на те, що в придорожніх перукарнях навряд працюють якісно і вміло. Бо їх клієнти не повертатимуться за сто кілометрів назад, щоб поскаржитись.  І їх невмілі рученята зроблять такий колір, що усім буде видно - я не натуральна столична блонда, а невміло пофарбована провінціалка. Шукатимуть вони мене натуральну, якщо що.

- О, то дуже підступно, мала. Уважуха. Може й мені у блонд пофарбуватись? Ми тоді будемо як брат з сестрою.

- Ага, близнюки. Однояйцеві.

- Твоя іронія недоречна. Так може здаватися  вірогідніше, ніж ніби ми дочка з батьком. У нас все ж не така різниця у віці. Я уже погарнішав і помолодшав твоїми стараннями. Уже виспаний, ти мене гарно одягла, очі майже нормальні - навряд хтось повірить, що я тебе народив у п'ятнадцять років.

- Та як хочеш. Хто я така, аби дорослого дядька відмовляти від того, щоб його вся перукарня навік запам’ятала, ще й похизувалася роботою на весь інстаграм?

- Ти природжена критиканка, малихо.

Швидко відсунулася, щоб знову не зробив мені з носа п'ятачка. От моду взяв.

- Нічого подібного. А ще нам з тобою в тій перекурні попалять шкіру, чує моє серце. І до речі від цього половина волосся випаде потім.  Відновиться може через рік, але й це не точно. Я переживу, бо чого не зробиш для порятунку. А чоловіки чомусь бояться облисіти. У тебе ще й татуху буде видно. Особлива прикмета.

- Мені подобається твій бойовий настрій. Слухайся тата й не кисни. Ми виберемося з халепи й ще все у нас буде добре. 

І знову посміхається сам до себе, відвертається, щоб я не бачила. Що це з ним?

- Домовилися, татусю.

Поле з соняхами знайшлося швидко. Я зраділа нагоді взути нові бутики й востаннє показати мої гарнюні локони. Макс фотав, я то підстрибувала, то  бігала так що волосся назад, то ховалася в соняхах, то обіймалася з ними.

Ідилія закінчилася, коли поруч зупинився новенький лискучий джип, з нього вальяжно вибрався якийсь товстопузий тип і попросив татка поселфитися зі мною, щоб похвалитися, які в нього гарні соняхи вродили.

Макс відмовив якось занадто різко, тип образився, але прикинув вагові категорії й просто мовчки фотав соняхи без мене, а ми поїхали далі.

У якомусь містечку через кілька годин знайшли перукарню, і я змінила стиль. А Макс ще трохи подумав і утримався.

Що ж. Нема в житті щастя. Таки попалили мені залишки волосся, яке страховидно й не дуже рівно підстригли так коротко, наче я новобранець. Та я не скаржилася. Не габардин, відросте. Ну надіятись ще ж можу, що відросте, правда?

Подивилася в дзеркало й попросила на додачу брови й вії пофарбувати в чорне. Щоб ще більше було схоже на те, що я перефарбована брюнетка.

Після такої наруги над власною неземною красою душа вимагала ще морозива, а душі відмовляти не можна - так Макс сказав.

У місцевій тематичній кав’ярні з вивіскою у вигляді туфельки на шпильці робили погане еспресо й непоганий молочний коктейль. Знайшовся у них і струдель з морозивною кулькою, а для Макса  щось типу з м’ясом під сміливою назвою “Ризотто”.

- Так можна жити, скажу тобі, Максе. Солодке  завжди робить з мене оптимістку. Хочеш допити коктейль, бо я зараз лопну? Смачнющий.

Макс нахилив голову на ліве плече, потім на праве. Роздивлявся мене, наче ворона, що приміряється до шматка сиру.

- Доп’ю, раз ти кажеш, що смачно.

Він випив залишок не через соломинку, як я, а просто з високої вузької склянки. І звісно обзавівся тонкими білими вусами. Не втрималася й зробила знімок, показала йому.

- Оближись або втрись, бо зараз пів міста збіжиться помилуватися на такого няшного пацика.