Ти теж думаєш, що мені шалено везе?

- Голодній кумі все хліб на умі. - відповідаю нахабі. - Про бюстики мови не було. Не треба вони мені влітку, і так жарко. Та й ти б там нічому не порадів. А от взуття зараз подивимось.

Подумки щиро дякую Максимкові за нагадування про те, що бюстик мені особливо ні на що міряти. Не дає забути, що він чужий, хоч і привабливий. Сказав би нарешті, що можна купити зеленку і зекономити на білизні. Так законний часто каже - помаж зеленкою, і само пройде.

Я терпіти такого не можу. І мене мій бюст повністю влаштовує.  Але всі натяки на розмір пам'ятаю. І потім теж натякну. А вони будуть говорити, що просто вода холодна. І зрозуміють мої почуття, тільки пізно буде.

У мене тоді уже буде красень, безтямно закоханий. І йому все в мені подобатиметься. І він буде про це мені казати кожного дня по три рази. А у вихідні - по п'ять. А ви собі лікті кусатимете, придурки. 

А поки що не вмію я всього такого жіночного. Прикладу не мала. У діда жіночності не навчишся. 

Ті мачо повиростали на старомодних стандартах. Я під них не підхожу. Ну й шукайте собі те, що вас збуджує. А до мене не лізьте. Ще один такий натяк, і я точно далі сама добиратимусь, а ти ...

- Чого ти нахапала стільки взуття? Давай я ці коробки на місце поставлю, а то зараз впустиш. Ти не стоніжка, мала. Не треба тобі стільки сандаликів. Осінь скоро, не встигнеш і поносити.

Макс забрав у мене коробки із взуттям. Ого скільки я безтямно нахапала від злості. Мабуть, атмосфера тут нервова. Діти носяться, матусі істерять.

Це ж через них я психанула, а не через те, що отой мачо натякнув на мій розмір? 

От знову себе намагаюся обдурити. Що зі мною робить цей чужий пихатий красень? Я про чоловіків за все життя стільки не думала, як про нього за ці дні. Бісить цей містер довершеність. А нерви треба берегти, бо на це хамло ніякого терпіння не вистачить.

- Вийди уже звідси. Це дитячий відділ. Твій он там. - знову цей командний тон і хрипкий голос. От і голос у нього красивий,  і сам сексі. Мужній такий. Нащо це все дісталося одному Максові? Це несправедливо.

- Не лізь не у своє діло. Тебе так тепер звати. А мене - Іда. До кожного речення прикріплюй.

Кривиться ще. Нероба. Я стомилася, між іншим. І можу щось забути, як мене відволікати таким голосом. Треба йому щось доручити. Не дуже складне. Підніме собі самооцінку, може перестане чіплятися з дурними вказівками.

- Нам ще треба такі рукавички - сіточкою. Знаєш, де такі є? В них  продавчині  на ринках продають овочі. Мабуть, манікюр бережуть.

- Знаю. Ти собі щось вибрала? Як  вибрала - пішли на касу. І ти чому взуття не міряєш? Не хочеш порадувати дівчат, що допомагали? 

- Не хочу. Бо вони не допомагали. І міряти нічого. Взяла свій розмір і свою марку.

Він гидливо подивився на сандалі й тряпчані сліпери і знову скривився.

- То хіба взуття для дівчини, невже не хочеш бути трохи вище на зріст? Тобі ж селфі кожен день робити треба. Не в цьому ж.

Дограється він у мене. Тепер уже мій зріст до його високих стандартів не дотягує.

- Для дівчини мені зараз не треба. Мені треба для продавчині. А селфитися буду босоніж. Так еротичніше. І я не хочу бути іншого зросту. Мене мій повністю влаштовує.

До нього, здається, щось дійшло, бо він відсмикнув лапу, що вже тяглася погладити мене по голові.

- Може подивишся все ж, а раптом зустрітися з кимось буде треба, так щоб не в цьому іспанському соромі.

- Ті, з ким я зустрічаюся, це за сором не вважатимуть. Але можна подивитися. - примирливо кажу - Може тут і є щось не кугутське. Дива ж бувають на світі. І Дід Мороз буває. Тримай пакети, я швидко.

І диво сталося. Ще й зі знижкою, бо не сезон. Підошва на чотири пальці. Колір гіркого шоколаду. Ммм. Мартенси зараз тільки дорослі жінки носять, і не влітку. А мені ж небажано виглядати дорослою - Макс попереджав.

Нічого не знаю. То була любовна любов з першого погляду. Я може в них сьогодні й спати ляжу, так мені ці ботики припали до душі. Довгкнько не могла собі дозволити таке купити. Все відкладала на втечу. А тепер повертаюся туди, звідки втекла. Так хоч у тому, у чому не соромно ходити.

Вмовивши себе, що може дощ піде, а може погода зміниться, притиснула мою знахідку до грудей і понесла, готова до водоспаду презирства з прекрасних червоних очей пана Томського. Але мене тільки поблажливо погладили по голові. Потім його рука затрималася і повільно заправила за вухо  локон, що спадав на лоба. Ну й нехай. У мене ж руки зайняті коробкою, а у нього вільні. 

Зображує тут турботу.

Продавчиня, яка й до цього їла очима Макса, улесливо щось вирекла про ідеального татка. Але він на неї так злісно глянув, що тітка опустила очі, видала чек і скоромовкою побажала приходити ще.

Ага. Щазз.

Ну це ж треба, навіть наявність дітей  не понижує ставки красенів-мущин в очах отаких неромантичних тіточок без материнських інстинктів. От що значить бути сексі. Нічого, я теж буду. І дуже скоро - він сам сказав. Отоді ви всі у мене... ой!

- Ото менше треба в хмарах літати. Спіткнулася на рівному місці, мрійниця ти наша. - Макс якось рвано видихнув, наче довго біг, щоб мене підхопити. Але ж встиг.

Якби не притримав мене й не притиснув до свого твердого й гарячого тіла, уже летіла би вниз сторч головою по сходах. 

Подякувала кивком голови. Голосу зовсім не було. А було дивне відчуття, що можна  ще довго не рухатись, коли тебе міцно притискають до грудей і не дають впасти, а серце калатає від пережитого страху.

Але звісно стояти не стала, пішла по сходах, що вели вниз. Не оглядалася, знала, що мені услід дивляться почервонілі сині очі, і вираз у них дуже дивний.

- Що ж. Підвищу тебе у званні. - лунає над головою.

Ніяк не звикну, що він може так швидко рухатись, і зовсім безшумно

- Ти впоралася дуже швидко, і я відбувся легким переляком. Пішли, куплю дитині морозива.

- Ти сам це сказав. Якщо ти знову командуєш, то піклуйся про підлеглих. Я люблю горіхове, фісташкове, ванільне…