Я скромний продавець сільгосппродукції. Мені треба купити тону маку.

Невже я така кровожерна, що хочу підпалити людину  її власною запальничкою тільки за те, що вона мені тепер здається брудною?

Не вона, а він. Це важливо.

І взагалі - все ж протерте, кругом чисто. Що зі мною коїться? Мало руки не трусяться.

Не можу змовчати, так хочеться чимось вколоти цього пихатого самця, хоч це зовсім нетактовно. От зовсім.

- До речі, чому у тебе є запальничка, а сигарет немає? Чи може ти звик до люльки з капітанським тютюном? Ти кинув палити чи що?  Усвідомив на старості літ, що воно шкідливе? - запитання влітають з мене, як набої з кулемета у крутому бойовику.

Божечки, скільки запитань. Він миттю здогадається, що це від збентеження.

Так, я знічена, збентежена, червонію й пітнію. З повією  спілкувався він, а соромно чогось мені.

Ну не звикла я до таких ситуацій.

Та й як я могла звикнути, скажіть на милість, при моєму практично чернецькому житті? Все під контролем, все прозоро. Ми для всіх - зразкова сім'я. 

Ні плями на родинній репутації, бо  це відіб'ється на бізнесі й на іміджі. 

Законний може й мав справу з повіями - шлюб у нас фіктивний, а потреби у нього явно не фіктивні. Він ще зовсім не старий, до того ж красень і душа компанії. А ви ж  в курсі, що буває, коли компанія іде відмічати щось у баню, або ще кудись неофіційно.

От тільки законний ніколи не виставляв такі сумнівні стосунки напоказ. І ніколи навіть зрозуміти мені не дав про саму можливість таких зв'язків.

І чого я причепилася до Макса, спитати б саму себе? Він мені ніхто і звати ніяк. Не зобов'язаний ховатися, щоб не вразити мої почуття.

І почуттів у мене до нього нема й бути не може. Він сумнівний тип, його якісь кримінальні конкуренти душили за щось. А ще він в курсі, як прив'язати рельсу до ніг трупа. Брр.

Це точно не моя історія і не моя компанія.

А я його підколюю, наче він мій приятель. Про вік он що ляпнула. Може йому образливо. Він же не старий, просто стомився й ще не відійшов від того придушення.

Цікаво, скільки йому років насправді.

Макс ніяк не реагує на провокацію про старість його літ. Сьогодні він має набагато кращий вигляд, ніж учора. Може  відпочив, а може аспірин подіяв, або справді відмова від паління робить своє діло. А може справа в тій дівчині. Секс же корисний для здоров'я й самопочуття, чи не так?

І чим я тільки забиваю голову, й навіщо воно мені?

Пан Томський кашляє на пробу. Ну кашель, як кашель. 

- Ще не знаю. - його голос не такий хрипкий, а може я уже звикла до нього  -  Горло поболює, нехай спершу заживе.

- А.

- Бе. То було особисте, мала.Чого лізеш? Тобі можна?

І дивиться так єхидно.

- Мені все можна. - так я тобі й мовчатиму, розпусник  нещасний - Але не лізтиму, ти правий, Максе. Ти ще пам’ятаєш, як мене звати? Згадуй, бо скоро це можуть почути сторонні. Я от до тебе на ім'я звертаюся, щоб не забути. А ти - ні, не звертаєшся ти до мене на ім’я.

- Так воно ж несправжнє. Інна? Анна?

- Іда або Ада. Вибери нарешті й запам’ятай. 

- Тобі не личить жодне з них. Інна з Анною теж не личать.

- Плювати слиною. Назви тим, що личить. Тільки запам’ятай. Тобі все одно, а я хвилююся. 

- Ото мені горе. Не все одно тобі? Тобі покупці казатимуть:”Дєєєвушкааа, подайте ооон того кавуна, ні, того що лівіше, нє, не хочу, дайте отого”. Або ти будеш для них дівчина, або дєвочка. На базарі продавчині бейджиків з іменами не носять. Кому яке діло, як тебе звати.

- Скільки слів,  щоб тільки не запам'ятовувати одне просте ім’я. Кажи, яке мені личить, і будемо тренуватися. Приходимо ми зараз у мол, а ти такий:”Васю, тобі подобається он те?  Васенько, а може оте поміряєш? Вась, диви - он які кеди гарнюні, не хочеш?”

Він знову іржав і кашляв, аж сльозилися його волошкові очиська.

- Ти хто завгодно, тільки не Вася.

- Пофіг. Назви будь-яке ім’я й тренуйся. Бо підбирати на тебе одяг - довго й нудно. Треба буде розважатися світською бесідою.

- Така доросла дівчинка, а не знаєш - чоловіки ненавидять ходити з жінками у магазини. Особливо якщо там одяг. І бесідувати там бояться. Бо на язик одні матюки лізуть.

- То з дружинами або дівчатами. А у нас концепція помінялася, забув? Тобі що той Котигорошко сказав, і не він один - я твоя дочка.  Вокс популюс це називається. Тобто глас народу - глас Божий. Збоку видніше. З дочками чоловіки полюбляють шопитись?

От зараз скаже - "а у мене немає дочок" або "не знаю, моя ще мала для цього".

А, ні. Викрутився. Слизький тип.

- Не маю зеленого поняття. - він уже не сміявся і явно був роздратований.

От  що я такого сказала? Сам перший почав. Не люблять вони. Вони взагалі нічого не люблять такого, де треба зосередитись і пройти квест до кінця.

Ну й не треба. Я сама скоріше все потрібне куплю й собі, і навіть йому. Ненавиджу таких брати з собою на шопінг. Наче бачу, як він хапає все підряд, аби за розміром підійшло. 

- Не хочеш, можеш зі мною не ходити. Скажеш, який колір і що купити. І розміри. Я швидко це роблю. У мене рука набита й око пристріляне. Підробляла стилістом у грошовитих студентів. Мій телефон ще не кожному давали. 

- Та ти шо.

- Те, що чув. Тільки твій розмір, то проблема звісно. Але якщо там щось є, то підберу. Сидітимеш тут, може спатимеш. Я тобі подзвоню, коли наберу для примірки. 

- В рельсу подзвониш чи з вікна висунешся й гукатимеш?

- В телефон. Он тримай. Одні видатки на тебе, а користі поки що не бачу. Бери, у мене ще є. Тільки гроші потім віддаси. Я все рахую, ти не думай.  Будеш пику кривити, на щотчик поставлю.

- Знаєш, ти погано вчишся, мала. - гримає Макс.

Ого, як його торкнуло!

- Тобто?

- Тебе не навчили фільтрувати базар. Чого ти залупаєшся? Я можу тебе придушити двома пальцями й взагалі нічого не віддавати. Від твоєї наглості в мене голова болить і настрій псується. Може простіше найняти продавчиню в Києві, а не тягти тебе з собою. Ще може з тебе вираховувати прийдеться, коли в тебе дебет з кредитом не зійдеться.