Подобається мене лякати?

На щастя або на жаль - досі не розберу, чого найбільше відчула, тільки напружилася я зарано. Не встигла нічого сказати, як Макс без усякого поспіху, але так само швидко, як він завжди рухається, опинився на своєму сидінні, явно потішаючись з мого збентеження.

Ну цього вже я не збираюся йому спускати. І не спущу. Жартики він тут жартує. Козел.

- Заткайся ти нарешті. - отак буде добре, тільки ще трохи більше презирства додати у голос -  Подобається мене лякати? Ти різкість наведи. Ми тут не приятелі з тобою, щоб підколки влаштовувати.

Цей вар'ят удав, що дуже злякався -  вирячив безсоромні  очиська, прикрив голову зігнутою в лікті рукою, й блискавично сховався нагорі. І уже зверху почав корчити гримаси. Думає, що я зараз посміюся й забуду.

Ага, щазз. Не прощу й не забуду тобі цього приниження довіку.

- У нас домовленість. Я працюю на тебе, ти розвідуєш щось для себе і щось для мене. Роблю це не з особистої симпатії, а через угоду. В сплату за те, що не дав мені згоріти від температури, а потім замерзнути насмерть, й тримав, щоб не впала. 

- От бачиш, мала, і я буваю корисним. А ти мене не любиш. Я от тобі щиро симпатизую. Ти така мила, коли сердишся. Як розгніваний хом'як. 

І він знову противно заіржав.

- Від тебе ні симпатія, ні антипатія мені не потрібні. - от і добре, нехай у мене голос тихий і безбарвний, зате не хрипке каркання вперемішку з дурним іржанням - Потрібно від тебе тільки виконання угоди. І свої комплекси до мене не прикладай. Я не зброя, і мені на вас всіх плювати слиною. Не до вас мені. Я хочу жити сама, собою розпоряджатися одноосібно, а не чекати від вас, чого ви там колись принесете мені не потрібного. 

Він висунув голову зі свого схову, подивився на мене зверхньо, потім знову засміявся-закаркав, звично розкашлявся, але все одно не перестав сміятись. Весело йому. 

- Тепер тебе пробило на монологи й феміністичні гасла.

Спостережливий і нетактовний  Макс і не подумав мовчати. Це неймовірно збісило мене, як і завжди, коли нічого не можна зробити противникові, а  дуже хочеться. Аж пальці на ногах підібгалися від злості.

- Воно заразне, мабуть. - буркнула  собі під ніс, але так, щоб цей самозакоханий мачо добре все розчув. 

І щоб перервати ті переливання з пустого в порожнє, відвернулася від поганця, мило посміхнулася сама до себе й зробила селфі в напівтемряві. На знімку було видно тільки обличчя і зовсім трохи шия та плечі. Все інше ніби розчинялося у мороці.

Ну і що тут грізного або хоч еротичного? Скаже ж таке - зброя масового ураження. 

Придурок і вар'ят.

Запостила, нехай лайкають. Симпатично вийшло, романтично й загадково. Можна уявити, що то знімок з ліжка, перед сном. А сама я в ліжку чи ні - то нехай буде моя маленька таємниця.

Я жива, вдоволена життям і собою, чого і всім бажаю.

Мене знову погладили по голові, на душі чомусь полегшало. Якось притихла образа на його дурний жарт. Не зникла, але сховалася до часу. Тільки от того відчуття, ніби рідний дідусь мене хвалить або захищає, уже не було.

Мене торкалася чужа людина, а я чомусь не сахалася. Навіть відчувала в животі щось приємне і не хотіла скидати ту руку, зовсім не хотіла. 

Але мотнула головою і скинула.

Він блискавично вихопив з рук смарта, я навіть пискнути не встигла на знак протесту. Як він може так швидко рухатися при таких габаритах?

- От побачиш, його залайкають, але фоторобот по ньому зробити неможливо. - він говорив це, як ні в чому не бувало, ніби не читав мені моралі уже пів години. Й начебто не він мене перелякав тою двозначною сценою от тільки-но.

Покрутив у руках  смартфона, придивився до знімку, мало не понюхав і не лизнув екран. Експерт хрінов.

- Просто ідеальна зовнішність для дечого. - виніс вердікт.

- Це похвала чи осуд? Не розумію тебе.

Він знову якось занадто пильно і занадто довго роздивлявся мене перед тим, як відповісти, ніби раніше не бачив уже все - і вдень, і вночі, навіть у купальнику. 

- Ти б згодилася для однієї роботи. Тільки не вийде. 

- Типу шахрайка або ідеальна шпигунка під прикриттям, як Мата Гарі?

- Типу. 

Ого, куди його занесло. Мабуть, ще один фетиш. Може пора лякатися нарешті? Сам же казав, що боятися корисно. Але мені чомусь не страшно. Хоч розумію - Він настільки ж для мене  корисний, скільки й небезпечний. І марить час від часу - так буває у придушених. Мозок страждає від гіпоксії, потім ще довго людина буває агресивною і має якісь манії.  

Але у кожній маячні є зерно. І от цікаво, яке у нього там зерно, що він задумав зробити після того, як відроблю продавчинею - продавати мене зацікавленим папікам, чи може влаштувати мене на постійну роботу? Чи сумістити обидва варіанти, а що, це ж бінго. Ха.  

Нарешті він замовк і захропів там, нагорі, а я комфортно розмістилася на двох сидіннях. 

Треба купити постільну білизну й ковдри. Так жити не можна - оцю хазяйновиту думку тільки встигла подумати, як заснула і без ковдри, і без сновидінь.

На ранок милувалася повним комплексом вправ взірцевих мачо. Якщо це вранішня зарядка, то яке ж у нього справжнє тренування? Потім мені було явлене зразково-показове обливання холодною водою. Бррр.

Нарешті Макс вирішив, що підтвердив у моїх очах статус кращого командира усіх часів і народів, й ми поїхали на найближчу заправку за сніданком. Отам і я нарешті змогла помитися над справжньою раковиною, причому так швидко, що й черга не утворилася. 

От що значить щоденна практика. Скоро здам всі нормативи для новобранців.

А коли поверталася з вбиральні, що ховалася в тіні заправки, побачила переговори на вищому віні між паном Томським і дівчиною в коротких шортах і обтислій маєчці, що стріпувала вибіленим волоссям і в чомусь переконувала Макса. 

Радіючи тіні, швидко в неї відступила й відійшла трохи далі. Присіла на траву так, щоб не бачити продовження. То, мабуть, та повія для дальнобоїв, про яких говорили жінки вчора.