Він був чимось невдоволений, хіба я знаю, чим. І може це взагалі його нормальний стан.

- Цілого контейнера? А фуру купити не хочеш? - голос Макса з двометрової висоти виливався на голову нещасного селянина водоспадом сарказму.

Селянин енергійно кивав головою у відповідь.

Та вони ж про щось вони домовляються за моєю спиною. Я, мабуть, трохи випала з реальності. Він продає фуру, а ми підемо пішки або залишимося тут, виходить? За що він тоді віддав стільки моїх грошей - не розумію.

- Мені вистачить і контейнера, але як треба, то й все, що у фурі, куплю. Доня захотіла. Їй зараз не можна хвилюватися. Якось поїмо, а що останеться, може свиням піде. Кавуни корисні. Ти тільки ціну кажи, бо  гості вже за столами сидять, а той придурок перевернув причепа. І зараз доня плакатиме. У неї період такий, що плаче від чого завгодно. Вона сказала, щоб були кавуни. 

Треба гарно потрусити головою, щоб думки стали на місце, що я й роблю. О, уже краще.

 Тобто ті кавуни розсипані везли до нього. І не довезли. А йому вони дуже потрібні нащось. Доню лікувати чи втішати. Чи свиней годувати. Л - логіка. 

Ну хоч пішки до Києва не йти. Ще й трохи грошей повернемо. Гарна новина. Після того, що я дівчинка, а Макс мені в батьки годиться - уже друга за п'ять хвилин. Або навіть третя, як добре порахувати. От вже як везе, так три рази підряд везе мені сьогодні.

Цікаво, чи надовго ця хороша смуга. Високі договірні сторони, вірніше одна висока сторона, а друга не дуже  висока, проходять під кабіною і йдуть далі - до кінця довжелезної фури.

Чую частину  угоди.

- Ну добре. Контейнер, так контейнер. - Макс чухає потилицю тою кривою залізякою -  У тебе є на чому довезти? Не на руках же ж контейнера того нестимеш?

- Нема, братюнь. - елегантний Котигорошко сумно розводить руками -  Ти під'їдь. Ми швидко вивантажимо. І бери доню свою, заходь до нас, поїсте смачного. В дорозі так не годують. У нас усе є, кухаря з ресторану покликали аж з самого райцентру, ще й свої місцеві наготували на три весілля. Заходьте, не пожалієте.

Макс киває головою, явно з задоволенням згоджується. Декому тільки б пожерти.

- Ти мене, братюню, так виручив, так вже виручив - полегшено торохтить Котигорошко - вік пам’ятатиму, як ти мене виручив. Завжди тепер звертайся, як треба буде. Поможу, чим зможу.  Люди должні помагати одне одному, братюнь. Їй не можна хвилюватися, ще й у такий день.

Розмова затихає у міру того, як вони віддаляються.

О, уже видно оглянули товар, може й про ціну домовилися, бо повертаються з іншого боку фури. Сподіваюся, Макс не продешевить. То може в кого іншого є дерево, на якому грошики колосяться. А в мене тільки дідова банка.

От вони уже й підійшли до кабіни, влізли обоє. Дядько хоч  і не дуже високого зросту, зате широкий. Мене притиснуло до самих дверцят. 

Ненавиджу, коли чужі так близько.

Та їхати було не довго. Контейнер винесли на руках якісь хлопці, дядько подивився на мене жалісно й нагадав, щоб швидше приходила, там гарно нагодують. І зразу втратив у моїх очах половину балів, які недавно одержав за те, що визнав мене дівчинкою. 

По тому, як пабагатаму були прикрашені ворота, кожному повинно було стати ясно, що у них пишне весілля, і вони не останні люди в цьому селі, а може й у самому райцентрі. А мені стало ясно, що хвилюватися не можна нареченій, донці цього Котигорошка. І чому не можна - теж не важко здогадатися.

Ну щасти їм.

Я зручніше вмостилася біля вікна, приготувалася слухати гучну музику й спати під весільний гамір.

- Довго сидітимеш? - а бодай його, аж підскочила від того хрипкого шепоту - Пішли вже. Тобі справді треба поїсти нормально.

- Мені нічого надіти, там свято у людей, а в мене тільки пляжний сарафан і панама з кедами. В такому вигляді йти - то буде неввічливо.

- Бабам завжди нічого вдягти. - ого, цікава я знати, хто його так роздраконив -  Не видєлуйся. Спокійно можеш й так іти. Кому ти там треба, насмішила. Поїси й поїдемо. Треба десь на ніч стати. Й виспатись нарешті мені не завадить. Всю ніч тебе колихав, очі злипаються.

- Не дякуватиму тобі за це, просто відроблятиму продавчинею, ти сам так вирішив. Але ти можеш  вкладатися просто зараз, не треба нікуди ходити. Нічого поганого не станеться, як я не поїм жирного й пересмаженого, а ти не нап’єшся.

І от що я такого сказала? 

Презирство, яке він випромінював в мій бік, можна було різати ножем і додавати  бонусом до кавунів.

- Все. Поговорили. - Макс завівся не на жарт, каркання переходить у рик -  Перевдягайся в сарафан і пішли. Тобі п'ять хвилин на збори, час пішов.

Стенула плечима, щоб показати, як ставлюся до дебільної поведінки цього командира. А хто ж це в нас зовсім недавно сам від командирства відхрещувався? Демонстративно почала знімати худі, тонко цим натякаючи, щоб звільнив кабіну.  

Та де там. Сидить за спиною й злісно сопе. Мабуть, зовсім йому не подобається роль тата дорослої дівчини.  Тому мстиво вдала, що мене це не бентежить, натягла сарафан, підняла волосся пальцями,  помотала головою й вирішила, що на цьому стайлінг можна закінчувати.

- От бачиш, мені й п’яти хвилин забагато.

Він все ще був чимось невдоволений, хіба я знаю, чим. І може це взагалі його нормальний стан.

Подумаєш. Сам не у фраку.

Ми пройшли у якусь дивну споруду флористичного дизайну, всю з зелених гілок і справжнього дерева, ще й прикрашену ялинковими гірляндами. Поздоровили наречену звісно грошиками  - з дідової банки. Чи не простіше було подарувати їй ті кавуни?

Вона чемно, але неуважно подякувала, не зводячи очей з нареченого.

Я б теж її побоялася хвилювати. Це явно небезпечно для здоров'я, тільки не її, а мого. Живіт був величезний, та й вона не маленька. Женишок ледве досягав їй до підборіддя, а в плечах був помітно вужчий.

Але як вона на нього дивилася, ви б бачили.  Як на найдорожчу дорогоцінність, найкремовіший торт і найпухнастіше кошеня одразу - от як вона на нього дивилася! Й була тут справді найщасливішою.