Я не підбираю сліпих кошенят

- Чуєш, мала, прокидайся. - мене постукали по плечі, гм, йому явно подобається мене торкатися - Треба тобі все ж поїсти. Тут мами нема, щоб припрошувала. Мені ще не вистачало з тобою носитися. Сама їж, сама кажи, чого хочеш, кліщами з тебе  нічого не витягатиму.

Голос у Макса хрипкий і злий, а кажуть, що чоловіки добрішають поївши. Тру очі й намагаюся зрозуміти, чого йому від мене треба. А він тягне на одній ноті щось.

-  Я думки не читаю і в очах бажання не ловлю. Не хочеш виживати - діло твоє. Помирай, тільки подалі від мене.

Не хочу прокидатися. Хочу ображатися на нього і на весь світ. Пекло - це інші люди, Сартр правий. Тільки користі мені з тої правоти. Звинувачувати когось у своїх траблах -  неправильно і не вихід. Що він там бубнить? Ото зануду послали боги мандрів у супутники. 

- У нас домовленість. Я не підбираю сліпих кошенят. Мені твої соплі тут не цікаві.  Або їж, або як хочеш. 

Ніяк не хочу. Бачити тебе не хочу. Нічого не хочу. Тільки замовкни. Цікаво, якби я це вголос сказала, що б було?

- Я не питатиму про маму, ти не питатимеш, ми не питатимемо - отак і домовимося. - монотонно й тихо командує, це явно на мене пародія - У нас діло є. Не можеш - відійди в сторону. Можеш - працюй.

Голос віддаляється. А мене трусить. Ця вібрація від того, що тремчу від ненависті, чи це махіна ота здоровенна, що він її одною рукою повертає, рушила?

Треба їсти. Він правий, сама знаю. Всі праві, крім мене. Нехай радіють своїй правоті. У мене може ПМС. А може дістало все. Пофіг мені на вашу правоту.  Це називається - вигоряння. Тікала на адреналіні, ніякого вигоряння. А як мене повезли й бігти самій не треба - отаке робиться. Він не винуватий насправді. Поїсти приніс. Піклується, як про підібране кошеня.

Пакет з їжею гидко шурхотить. Мене нудить і болить голова. Ще не вистачало влітку застудитися. 

Їжа з запахом студентської столовки. Смаку не відчуваю, що їм - не помічаю.  Але треба, так треба. З’їдаю все і беру пляшечку з чимось солодко-липким. Фу. Є межа й моїй невибагливості. Таке не питиму. Не приведи господи настільки зголодніти. 

Уже ні сліз, ні тремтіння.

Мене використовують, я використовую. Все ж нормально, як книжка пише.

Чого завелася. За нього заміж не йти, з ним дітей не хрестити. Хамло і лізе куди не треба, так майже всі такі. Зате не залишив спати голодну.

От мої колишні не такі, ніколи не переходять межі, не питають про особисте. Дуже то мені помогло?

 До речі мені  після сну про чайок так легко називати їх колишніми, що аж самій дивно.

Значить - все. Тепер мені навіть нікого ненавидіти, не те що любити.

Ха, як це нікого? Он мурло сидить внизу. Хоч обненавидься. Він же постійно тицяє у больові точки. Не цілячись, з двох рук. 

Ідеальний об’єкт для ненависті знайдено. Красиве турботливе хамло з сильними руками. 

- Куди пакет покласти?

- Нащо його класти, он вікно відчинене.

От молодець. Ненависть знов шкварчить у серці, ніяких сліз і шмарклів.

- Я не розкидаю сміття де попало. Треба його складати роздільно. Окремо скло, окремо пластик, окремо папір, окремо залишки їжі.

- Точняк, а потім це скинуть гамузом на гору нерозібраного сміття. Така гарна метафора людських зусиль щось покращити.

Ага, він і такі слова знає. Тим краще. Освічений, свиня й позбавлений найменшої делікатності.

А може він не позбавлений, просто бачить у мені пацика. З ними ж не делікатничають? Звідки мені знати. Я ж мов у пробірці вирощена. У діда ж була одна, ніяких братиків-сестриків, а з двору, повного дітей, ми виїхали до діда, коли я ще підлітком не була.

З того часу - тільки шкільні подруги з того ліцею, де не всі можуть вчитися. І тепер ще знайомі студенти. Кіно, театри-музеї, піжамні вечірки, обговорення хлопців і шмоток. Пізніше якась не токсична туса, але тільки з дозволу опікуна, пізніше законного.

Гарна школа. Тепер знаю, як себе поводити серед таких, про кого кажуть “наше коло”. Як треба одягатися, стригтися й про що говорити, щоб визнали за свою, розумну і стильну. 

В бурсі ще взнала, як треба поводитись і говорити, щоб визнали за свою студенти, і як не стати одночасно дівчинкою для биття у преподів.. 

Знаю, як треба поводитись, щоб вважатися селючкою-заучкою, погано вдягненою і не цікавою для хлопців.

Може через цього красивого поганця з різнобічним досвідом навчуся бути, як своя, для продавчинь кавунів. 

Хто б мені сказав, чого я все життя наче агент і шпигун прикидаюся кимось? Може мені в актриси податись, а що, інженю - гарне ж амплуа.  Цікаво, скільки їм платять.  Інженю всі люблять, вони нікому не суперниці, вони милі, завжди вітаються.

Тьху. Теж ідеальна шахрайка. Зараз знову засну, така дурня в голову лізе.

То  дід вчив - бути в Римі римлянином. Римлянкою. А яка ти всередині - нікому, крім рідних, не цікаво. 

Рідних немає, то й нікому взагалі не цікаво. Щось я розклеїлась. Треба з цим закінчувати. Ти ніколи не розклеювався, діду, я теж не буду. 

- Ти там знову спиш? Диви, яка краса. - а в цьому голосі щось є, коли звикнеш  - Тут місця гарні. Хотіла ж поселфитися.

- Не сплю. Кульок чистий. Викидати не будемо. Он бачиш - собі під ноги кладу. Скидай у нього все, що не потрібно. Потім викинемо на смітник. Не можна себе виправдувати тим, що інші щось роблять неправильно. То їх діло.

- Мені викидати нічого. А ти як хочеш. - він невдоволено скривився, може згадав дружину, що теж переймалася порядком в їх спільному домі - Ще буде твій кульок під ногами соватись, дивитись треба, щоб сміття не перевернути або не влізти в нього. А це дорога. І дивитися треба на неї, а не під ноги.

- Я не переверну. А ти на мою половину не лазь, то й сам не перекинеш.

Ще й пихкає. Козел. Моя половина і є. Моїми грішми взагалі за цю мандрівку заплачено.

- То будеш селфитись? Біля моря швидко темніє. - о, знову переводить тему на інше.