Він мене бісить, і мене це бісить

Не потрібна їм живою...

- Думала, це я песимістка й параноїчка. А от і ні.

- Можу помилятися. Але навряд. І знаєш,що тобі зара треба? 

- Залягти на дно, бігти в поліцію, повіситися, щоб не мучитись?

- Тобі треба всім показувати, що ти жива й у тебе все добре.

- Але як, Холмсе?

- Поки що в соцмережах. 

- І мене "тучже вирахують по айпі", як той казав.

- Поки їдемо, не вирахують, то вже точно. І ти зараз хлопчик для сторонніх. Може й торгувати будеш як хлопчик. А селфитися і бачитися з друзями у звичайному вигляді  - дівчинкою в платтячку.

- Про друзів - то не зовсім в тему, пане Томський. Через деякі обставини у мене їх немає. Але щось придумаємо. 

- Головне, що ти писатимеш в мережі й поститимеш фото. І зрідка показуватимешся знайомим. Грохнуть один ак - писатимеш з нового. Щоб було видно - ти жива, і в тебе все добре. Або не все.

- Якось воно морочливо. І небезпечно, Максе.

- Ти навіть не здогадуєшся, наскільки легко об’явити, що привокзальна дівка, яка померла від передозу або цирозу - це ти. Підмалювати, пофотошопити знімки з кладовища й спалити тіло, поховати дорогий прах і забути.

-Звідки ти такий цинічний і прошарений - сам когось так ховав? - не витримую. 

Бо чогось уявити таке стало напрочуд легко. От миттю повірила.

- Та ні, мене хотіли. Тільки забагато виявилося особливих прикмет, то тепер інші методи шукають. А ти, пробач, мала, за правду. Дівчата на таке певно ображаються, тільки все ж ти  - зовсім без прикмет. Тебе опиши в поліції або художнику, і вийде  щось таке, що можна побачити на кожному кроці. Зріст звичайний, статура обнакновенна, волосся, як у всіх, та й під твій колір пофарбувати можна. До стоматолога точно не зверталася, навіть пломб немає, може й апендикс при тобі, і гланди. Чи помиляюся?

- Не помиляєшся.

- От як тебе розпізнати, скажи на милість? То під мене важко підібрати бомжа. Бомжі такі здоровенні, ще й  з пластинами у хребті й тату на черепі не бувають. Та й стоматолог мій на мені озолотився. Мене сплутати ні з ким не можна.

- Унікальний ти наш.  Не смій мене знецінювати. Я красива й у мене зовнішність непересічна. І стиль.

- Ти шо, обідилась? Ти красива. І стиль, і все, що треба дівчинці, при тобі. Просто так сталося, що цього ніхто не може підтвердити, я правий? 

- Не лізь в особисте. Ми домовились, чи як? Ще пам’ятаєш, як мене звати? 

- Не дуже. Інна, чишолі.

- Іда. Або Ада. Щось одне. Запам’ятай, нам тепер не два дні поруч бути, а трохи більше.

- Ти теж щось забула. Наприклад, що ти зараз хлопчик. Хочеш бути Васею?

- Можна, чого смієшся?

- Нічого. Не будеш ти Вася, бо я буду іржати, коли так на тебе казатиму. 

- Мені однаково. Вася нічим не гірше, ніж Коля або Сірожа.

- Гірше. Ти будеш Даня.  

- Хай буде Даня. Тільки запам’ятай і не плутай. Ти серйозно вважаєш, що мене хтось сплутає з хлопцем?

- Ну я ж сплутав.

- Ага. У темряві, на пару секунд і після того, як тебе душили. І тому, що на тебе напали хлопці.

- Ну давай тобі  кепку якусь купимо по дорозі. Що з тобою ще робити? Ти й так у штанях, без косметики й нігті короткі. Можна ще кроси на два розміри більші. Бо у пациків не буває таких малих розмірів. Та ти ж перечепишся, впадеш і вб’єшся.

- Ну я навіть не знаю...

- Давай ти краще будеш не напарник, а племінник, що їде в столицю на канікули.Типу тобі років п’ятнадцять. Ото тільки прищів нема, а так один в один.  Хвостика низько зав’яжеш темною резинкою, окуляри темні , косуху якусь,  або жилетку,  щоб прикрити стратегічні місця.  І панаму або  кепку козирком назад. 

- Дядю Максе, ти мене не переконав.

Він одночасно стенув плечима, посміхнувся і весело підморгнув.

- А, не переймайся. Хто до тебе придивлятиметься? От тільки руки в тебе зовсім не пацанські. Ну що робити, в кишені засунеш, якщо що. А все інше у підлітків однакове. А шо, норм пацик, просто ніжний, як дівчинка. Сидітимеш в кабіні , не висовуватимешся.  На ночівлю будемо уже в темряві зупинятись, якщо в мотелях, щоб не було до нас сонним тіткам діла. Можна й інакше - ти будеш он там зверху спати, а митися можна на вулиці, літо зараз.

- Ти так це говориш, наче  про цікаву  пригоду йдеться. Тобі наче подобається.

- Гм. Уїла. Мені от прямо зараз сподобалося. В дорозі у мене завжди так. Наче поїхав і все погане залишилось позаду, а попереду щось гарне й веселе.  У тебе не так?

- Це особисте. Знову лізеш .

А що мені сказати - що я вперше одна і мені вперше саме так і здається? Котиться колобок, радісно йому. Мені тобто.

- Ой, яка ж ти загадкова. - він крутить руля й скоса так зверхньо дивиться -  Не хочеш - не кажи.

- Це ти мені тільки що типу дозволив не казати. А хто тебе питав про дозвіл? Я ж не розпитую, що то за Маріванна й розписка, і все інше мене не цікавить.

- Та то моя колишня. Все їй віддав, через суд. Щоб офіційно. А вона перехотіла раптом,  щоб ми  розлучалися. Думала, як усе  відбере, то я назад прибіжу. Віриш, ще більше б відав, аби відчепилася. І без неї проблем вище даху.  І вплутувати ідіоток в них не хочеться.

Так я йому й повірила. Хоча... Шляхетно, захищає  жінку навіть після розлучення. Тільки от мене ж він вплутує. І знову хоча - він мене за жінку не вважає. Бачить у мені хлопця, несвідомо. Просто я пациком йому здаюся. 

А я не пацик, я гамін.

Ви може не знаєте, що таке гамін. Ну тобто ви можете знати, що це означає "хлопчик". Але гамін - це такий типаж дівчат, що до старості мають вигляд підлітків. 

Вони не жіночні на думку жіночних тіточок. Тобто у них немає великих цицьок, тонкої талії, взагалі того, що звуть фігурою й бережуть жінки, які мріють нагадувати своїм тілом гітару.

Цей здоровило почасти правий. Я можу здатися тонкокостим астенічним підлітком, якщо не придивлятися, причому підлітком будь-якої статі. Це стильно, модно, маладьожно, але я люблю свою фігуру не за це. А за те, що вона захищає мою інтровертну натуру від надмірної уваги.