Ну добре. Можна ж порівняти, що я втрачаю і що отримую, якщо зв’яжуся з тим Максом.
Заміж за нього виходити не треба, тобто усякі неприємні побутові звички й розбіжності у світогляді мене не обходять.
У хованках і спілкуванні з кримінальниками він явно мене перевершує. Та що там такого складного - мене перевершити, якщо я їх бачу вперше. І хоч я тут чужа, та у всіх місцевих пліткарок на мене певно уже є досьє.
Так, ще трохи порівнянь або роздумів, і я буду нігті гризти від страху, що він передумає мене взяти з собою.
Хоча йому потрібні гроші. Я до них тільки додаток. Непотрібний. Нічим не можу бути корисною. Дамзель ін дістрес. Таким тільки в романах допомагають. Дівчинка в біді - це слабка позиція.
Якщо він шахрай, то я скоро залишуся і без грошей, і без прихистку.
Оу-оу-оу, це вже надто схоже на паніку.
А ще пару днів назад здавалося, що все просто - хто перший знайде, того і капці.
Може ж так статися, що мій коханий виграє парі на зваблення дурненької сирітки без засобів до існування, яка нібито повелась на його статус і має бути за це висміяна?
Чи мене поведуть святкувати річницю весілля - як перший добереться до мене законний чоловік. І водитиме на повідці все життя. Нормальний, інтелігентний, багатий, красивий і з дитинства знайомий чоловік поведе, не шопопало. Та мені заздритиме пів Києва.
Законний, правда, мені мститься за те, що моя мати за нього не вийшла, а я не його дочка від неї. Пічалька. До речі він у тій катастрофі відбувся лише душевною травмою. Його запобіжний ремінь витримав. Материн - ні.
Ще вчора мені було майже однаково. Просто хотілося втекти й подивитись, як довго вдасться побігати на волі. Думала, пара років у мене є. А там стану самостійною, обзаведуся друзям й знайомими, зі мною вже треба буде рахуватися. Тільки з кожним днем мені все менше хочеться втрапити до рук будь-кого з цих двох тонких натур. З віддалі вони здаються якимись надто зловісними. Наш трикутник не передбачає для мене гарного та й просто безпечного виходу.
Шукати четвертий кут не випадає. Треба ховатися. Й то надійно. І жити, а не готуватися до життя після того, як мене спіймають.
Ковток свободи раптово виявився занадто смачним.
І моя залежність, і моє кохання раптом віддалилися, ніби були давно і не насправді. З учорашньої ночі не нагадують про себе, якщо спеціально не згадувати. А як згадати, то мурашня по всьому тілу. Й зовсім не від захвату.
А ота нова реальність - голомоза гора м’язів і нахабства - то теж не дарунок долі. Чи дарунок?
Нічого таке порівняння не дає. Тільки більше заплутує.
Подивлюся я краще в реальному часі на тих двох мачо моєї долі, ніж сушити собі мозок. Ноут заряджений, заодно час пройде.
Може я просто забула, які вони харизматичні й круті.
Тааак. Запрошення на роковини не знято. Тобто він впевнений, що або знайде мене раніше, або я сама прибіжу в сльозах і шмарклях. Що ніби натякає - мишоловка от-от прищемить мені хвоста. Ну або він так думає.
Приват не відкриватиму - чоловік побачить, що я заходила.Так що тут більше нема на що дивитися. Хіба що коменти під фотками, де ми з ним на дачі.
Мудро. Сказати, що це торішні, не можна. І що у нас щось не так - теж. Сидимо на терасі, п’ємо червоне, кругом природа й гарна погода. От посидимо ще трохи й підемо у шлюбне ліжко - ах-ха. А потім поїдемо до гостей відмічати роковини. До речі це точно про весілля, а не про похорон так кажуть?
Що ж, мій офіційний. Психічна атака матросів на зебрах тобі вдалася.
Я перелякалася. Й застигла б, як мишка перед гадюкою, якби мені не підказали, де шпарка, у яку можна втекти.
Один голос за поїздку фурою в гадюче гніздо уже є.
А що ж там коханий?
О, і тут мудро. Теж тисне на емоції. Він на пляжі, поклав рук на плечі двом красапетам. Одна блондинка, одна брюнетка, обидві довгоногі, цицясті й губаті - два його фетиші. Я не губата до речі. І з головою не завжди дружу, виходить. Якби не гормони й небажання бачити правду, давно б здогадалася, що тут щось нечисто.
От нащо красеню з пристойної сім’ї, ще й схибнутому на цицьках і губах-варениках, сирота без посагу, заучка з майже пустою пазухою, ще й до того ж така, що його фетиш з губами ігнорує. Там пара уколів, і все як він любить. Але я не хотіла, а він не вмовляв і ні разу навіть не згадав, що непогано було б підправити губи.
Я б може й підправила, до речі. Я тоді багато що б зробила, щоб йому сподобатись. А от подумати, чого б то він так поміняв уподобання й від цицястих-губастих дочок з хороших сімей перейшов у любителі сиріт-підлітків - то було неможливо тоді.Гормони, щоб їх.
Де була моя голова?
Тепер він діє без натяків - прямим текстом: не з'явишся - є чудова заміна. Навіть дві.
А чого це я не хапаюсь за серце, не реву, взагалі відсторонено дивлюся на гарне фото гарного хлопця з гарними дівчатами?
Невже так швидко минає шалена перша любов? Не може бути.То я просто втомилася й турботи обсіли.
Ні. Я ще вчора боялася відкрити ноут і побачити як раз щось подібне, серце тьохкало. А зараз ніби чужий, просто знайомий, з яким давно не бачились і бачитися не хочеться.
Ні, зрозумійте, образилася я тоді сильно. Тільки в основному на себе і на втрату пильності й здорового цинізму. Але ж так хотіла, щоб це тільки здалося. Або щоб ну вже хай і було парі, але за рік він мене взнав, оцінив і покохав.
Що, смішно? Я й сама сміюся, бачите ж.
І зараз мені пофіг - покохав чи не покохав, навіть парі те смішне для мене більше, ніж підле.
Уява тепер прокручує комікс - от він виграє парі, от я тепер не потрібна й іду кудись у сльозах. От я одержую свою частку бізнесу і вся така бліда, сумна й аристократична п’ю каву десь, ну хай буде у Парижі. А він такий проходить повз кафе, бачить мене й застигає. А я така - ах, дон Педро, як ти міг зі мною так вчинити, а він - ах, не пробачу собі ніколи, а ти пробач мені, люблюнеможу. А я - між нами все скінчено, прощай назавжди й так серій сто. Ні, строп’ятсот…
#623 в Любовні романи
#299 в Сучасний любовний роман
#46 в Молодіжна проза
різниця у віці, кохання та романтика, харизматичний хлопець і тендітна дівчина
Відредаговано: 03.10.2021