Не твоє діло, від чого я тікаю

Повторюючи подумки мантру про те, що мене нема, я в хатинці,  запхала під ліжко рюкзак з дідовим благословенням.

Уваги на мене демонстративно не звертали. 

Але всі виходи були перекриті кремезними постатями місцевих серйозних пациків у напівспортивному одязі. Вони наче щойно з качалки, де зламався душ. І може такі злі саме через це.

Моя  вагова категорія й вроджена ненависть до фізкультурки  не залишали жодного шансу пробитися на волю.

- Ашотакоє? - пролунало мало не над вухом хриплим голосом,  скоріше роздратованим,  ніж здивованим  - Імєть ту Люсю, шо їй ще від мене треба?

- Марії Іванівні,  а не Люсі, треба розписку у відмові від претензій. А що треба Люсі, нам не інтересно.

Ого! То він певно багатоженець. І Люся, і Марія, і мені якісь дикі пропозиції робить щодо моїх грошей.

- А шо вона потім видумає, як я напишу тую відмову? Вона сама не хоче нічого такого написати?

Двоє по боках старшого мовчки відстежувати кожен рух цього блудливого  Васі. Тобто Макса Томського, мого  чоловіка в очах хазяйки, що нас пустила пожити за недорого.  І зранку ніхто, крім неї,  не міг привести цих страшних хлопців сюди.

Так і повіриш, що в столиці безпечніше. Не те щоб там не було знайомих, які за долю малу тебе здадуть хоч папіку, хоч студентові, та все ж там якось інтелігентніше. Хоч що інтелігентного в зраді за гроші? Ото хіба що мармизи не такі бандитські прийдуть по твою душу.  Гм.

Тимчасом той здоровило, що стояв посередині,  не кажучи поганого слова якось так швидко,  що не встигала відстежити, уже поцілив з носака у підборіддя  Васі, що не схотів дати гарантій якійсь Маші.

Ну тобто майже поцілив, бо Вася на вигляд неквапно відсторонився, мало не влігся мені на коліна. А відцентрова сила закрутила здоровила,  і він мішком картоплі ссипався на підлогу, покриту не дуже свіжим паласом. Здається мені -  підлога не зовсім витримала те падіння. Тілові на полу  було наче норм, але палас трохи провис  там, де воно піднялося після такого ганебного піруету.

Ну за ті гроші, що пан Томський, мій типу чоловік і чийсь чоловік ще, віддав за тиждень перебування в цій хижці, вимагати чогось якіснішого  не варто. Недарма ж підлога була накрита паласом. Може там взагалі ходити небезпечно - ступнеш не туди й провалишся у підвал з павуками й щурами.

Ех, і чого його принесло в нашу з дідом хованку! Так мені було добре. А тепер що?  Спочатку його поб'ють,  потім і до мене доберуться.

Але нічого такого не сталося. 

Здоровило відхекався,  піднявся, простягнув Максові якусь бамагу й кулькову ручку. Той почитав, скривився, але підписав, сфотав підписане  на мій телефон - ви тільки уявіть цю наглість.  Так само мовчки віддав посланцям невідомої Маші підписане, некультурно  вказавши при цьому пальцем на двері.

Ті чемно вийшли, щоправда, не прощаючись.

І це мені не сподобалося від слова зовсім.

- Ну тепер бачиш, що нам треба звідси линяти?

- Бачу, що треба тобі.

- Можеш почекати на власних візитерів. Мене тут уже завтра не буде, може ще й сьогодні.  Тільки щось мені підказує що від своїх ти фальшивим підписом не відбудешся.

- Не твоє діло. Поруч з тобою я ще багато чим не відбудуся. Мало не впісялася від жаху, коли вони сюди увірвалися.

- Правда? - щиро здивувався цей шлюбний аферист - Тоді знаєш, може те, від чого ти тікаєш, не таке вже й страшне. Ці шістки - просто бруд під ногами, і зовсім не страшні.

- Я не від страху, я від… не твоє діло, від чого я тікаю. Просто нам не по дорозі. Я не знаю кримінального світу, не вмію продавати кавуни й боюся ваших шісток. І не розраховуй на мої гроші. Я знайду їм краще застосування.

Бугай з татуйованою макітрою потер перенісся так само як  і всі нормальні люди, коли у них болить голова чи вони втомилися.

Він, як придивитись пильніше, був у спілкуванні взагалі зовсім не такий, як можна очікувати  з вигляду  його розкачаного  спортом тіла і бритої голови з тату. На його переніссі з досить акуратним носом просто вгадувалися окуляри. 

Якщо не дивитися на Макса, а тільки слухати, коли він говорив зі мною,  можна було легко  уявити когось з молодших викладачів або аспірантів. 

Але ж як він говорив з тими шістками! Вони теж, мабуть, мали б його за свого.

Типовий шахрай, як не подивись. Але як подивишся з іншого боку, то у нього особистих прикмет на трьох рецидивістів. А мені дід заборонив навіть вуха проколювати, не те що малесеньку мімішну татушку на руку.

Так і сказав - особисті прикмети корисні лише трупам, які ніхто не може розпізнати. А так краще не треба.

От з мене б вийшла знатна шахрайка. Я ввічлива, завжди зо всіма вітаюся,  й мені всі вірять на слово.

От тільки  правда я  не брешу і не шахрайка, а так була б просто зразком цього фаху.

Пан Томський тим часом перерахував свою готівку і сказав, що піде приціниться, а я щоб носа не висовувала, бо ті шістки - милі кошенята в порівнянні з тим, кого можуть прислати другим разом. І не сказав, за ким прислати - за ним чи за мною. 

Натягнув подаровану футболку, і  тільки його й бачила.

Ні, це нестерпно. Він з тих мачо, що не чують відмов. Але мені з цієї хатки треба тікати. Та хазяйка явно просто пальцем вказала тим лобурякам на Макса. І то правда - їй тут жити, а Макс як приїхав, так і поїде. Не буде його, буде ще хтось у неї койку знімати.  І щодо мене - те ж саме.

Я витягла рюкзака, начепила лямки  й уже узялась за раму, щоб вилізти й потихеньку втекти, як почула, що прямо під вікном з кимось говорять про якусь дівчину, якої не бачили, а як побачать то зразу скажуть. Їм тут аферистки не потрібні.

Не курортне містечко, я якась Касабланка. Я думала, сюди їдуть поїсти справжніх персиків з абрикосами,  кавунів з баштану та полежати на пісочку під сонечком. І що всім пофіг, хто поруч засмагає. 

Але ніт. 

Добре, що я не підійшла під опис аферистки. Неприємно визнавати, але той грубіян і шлюбний шахрай все ж, мабуть, правий.