- А от і знаю. Странгуляційна. Хотіла на юрфак, не склалося. Але цікавилася матчастиною, тому пам'ятаю багато страшних слів.
Макс Томський скривився, але все ж намотав мою червону бандану з милими черепушками на свою накачану шию.
- Пощастило тобі, вважай. Не розчаруєшся. В наші часи там дуже брудно й зовсім не цікаво. А для дівчат ще й вдвічі небезпечно. - подумав і виправився - Втричі.
- Ну як, краще? - він запитально подивився на мене все ще червоними очима, моя хусточка ще підкреслила їх колір. А от лице було вже не таке синюшне. Просто як з перепою.
- Ні. Краще зніми. Дві бандани на одному бугаї - теж прикмета. Рушника зніми, бандану пов'яжи на голову, так буде краще. І красти негарно, мама не вчила?
- Дід вчив. Та я погано вчився.
Він стягнув з лискучої голови рушника, кинув його на ліжко і став в'язати на голову мою червону милоту з чорними черепами. Так якось дуже по-чоловічому, не повертаючись до дзеркала. Молодець.
- У мене є трохи тоналки. Зараз намажу, а завтра знайдемо тобі щось з високим коміром. А рейбани начіпляй зразу ж. Такими очима не можна на людей дивитися. Он на тумбочці лежать. Добре, що дзеркальні, ніхто не перелякається.
Він мовчки начепив темні окуляри й став остаточно схожий на байкера без байка і байкерських чобіт. Рейбани у нього теж дорогі до речі. Грошовитий мущинка, хоча може це уже в минулому.
Ну якось вилізли. Хоч би ніхто не побачив і не засняв. Викладуть в мережі, буде фініш моєму квесту. Не знаю, як його, а мене можуть впізнати.
Певно тому, що пан Макс Томський місцевий, житло ми знайшли швидко. Заповзятливі тіточки біля автовокзалу пропонували житло на будь-який гаманець. Але ми ж вдавали з себе пару з невисокими доходами. І тому вибрали щось дешевеньке, звідки до моря добиратися мало не пів години, ще й кімната була у напівпідвалі.
А коли нам видали ключа, несподівано виявилося, що ліжко там чималеньке, але одне.
Можна було й здогадатися, що парі за такі гроші подвійного ліжка не дадуть.
Макс відмовився спати на підлозі, я сказала, що тоді спатимемо по черзі. Але зійшлися на тому, що витребували ще одну ковдру під приводом, що я - я, а не він, зважте - стягую всю ковдру на себе.
І знаєте, на такій спеці ця ковдра була зовсім ні до чого. Ото тільки зробити з неї розділову лінію посеред ліжка.
Ми заснули, як вбиті. І прокинулися певно в тих самих позах, що заснули.
Я - трохи раніше. І уважно роздивлялася смугу від того, чим душили цього хлопця. Навіть думати не хочу, що від нього вимагали. До такого життя й дідо мене не готували. Ну може не встигли просто.
А смуга мені зовсім не подобалася. Вона на ранок стала світло-синьою. Потім буде жовто-зелена, а потім зійде, але шия - таке помітне місце. Обов’язково приверне увагу.
Я гуру по синцях. В дитинстві була одна дівчинка на весь двір. І хлопці якось забували про це, і я збувала.
Тож стадії перетворень синців пам’ятаю досі. І тут не скажеш, що спіткнувся, або ще якось випадково вдарився.
Дивилася на ту смугу, слухала розмірене хриплувате дихання, а зовсім не хропіння, як можна було б очікувати від такого кабанюри, ще й після придушення до втрати свідомості, і незчулася, як знову заснула.
Прокинулася від того, що над вухом хтось голосно гаркнув
- Громадянко, підйом!
- Я вимагаю свого адеквата - скинулася й випалила спросоння.
- Не треба все ускладнювати. - продовжив той самий голос - Якщо я приношу тобі сніданок у ліжко, то нащо ці питання - хто ти й що робиш у моїй спальні?
- Сніданок? Так би зразу й сказав. І ще нагадай, як мене звати. Від твого крику все з голови вилетіло.
- Ада або Іда. Або Дела.
- Жах.
- Не жах, а Томська.
- Угу. Доброго ранку. Хай буде Іда, називай мене частіше на ім'я, Максе, щоб я запам’ятала. І щось треба робити з твоєю шиєю.
- Не треба нічого робити. Тут такі бійки - буденність. Не у половини, але у деякої частини місцевих чоловіків таке є. Сподіваюся, мене не шукатимуть кілька днів. А потім ми звідси чкурнемо.
- Ми?
- Ну а хто. Ти тут уже свого Василя не знайдеш. Тож робити тобі тут нічого. Сховатися у цьому містечку вже через кілька місяців не вийде. Курортники поїдуть, зостануться півтори каліки. Будеш, як на долоні. У тебе повна банка бабла, я все бачив, коли шукав свої документи. Не пропадемо. Коли все закінчиться - озолочу. А зараз буде дуже зручно мати нал. Не спалять через використання карток.
- Лапи від дідових грошей забрав! Ще чого. То мені на два роки повинно вистачити.
- Та ти шо. - він єхидно скривився і спробував засміятися - Тебе через два тижні спіймають. І ці гроші відберуть. Не жлобись. Гроші - то розхідник. На них купується все потрібне. А потрібно тобі від когось втекти аж настільки, що ти шукала мого діда. Він би тебе може й відмазав, дуже вже крутий був. Так не судилося.
- Не твоє діло. У тебе теж гроші є. Я бачила.
- Є. І ми їх теж в діло пустимо. Нам треба до столиці
- Ні!
Ого. Це, мабуть, уже не комарине пищання, а ультразвук. Треба краще себе тримати в руках. Мої протести таким писклявим і тихим голосом зовсім не переконливі. Тихий і спокійний діє краще.
- Ще чого. - от тепер інша справа, тепер тихо і впевнено - Нащо тоді я тікала. І грошами не скористаєшся, і Василя нема, ще й повернуся туди, звідки насилу втекла. Який епічний кринж.
- Так і будеш все життя бігати? Нам треба позбутися наших переслідувачів. І щось мені підказує, що твій - серйозний пацик. І як не будеш бити лапками, вмить відловить.
- Ти не залякуй. План кажи. За кожен цент відзвітуєш.
- Ну мені треба в столиці дещо розвідати, з деким зустрітися, потрібних людей знайти. А тебе там не шукатимуть. Або шукатимуть по подругах. Тому ми зараз купимо фуру динь або кавунів, або того й другого, доїдемо тихо до столиці, поставимо ятку ближче до того місця, де буде треба. І торгуватимемо. В нуль вийдемо - гроші повернемо, не переживай. Дівчата не повинні перейматися через гроші. Ну й там у мене ще знайомства корисні.
#623 в Любовні романи
#299 в Сучасний любовний роман
#46 в Молодіжна проза
різниця у віці, кохання та романтика, харизматичний хлопець і тендітна дівчина
Відредаговано: 03.10.2021