А от і сам готель.
Через хол не пішли - балконні двері на першому поверсі з учорашнього дня так і залишилися відкритими. Ми через них і влізли у номер, де уже хтось встиг прибрати, ну або там і так було чисто. Не знаю.
Я так скучила за нормальною обстановкою, що ладна була одразу звалитися на ліжко і провести в ньому залишок мого нікчемного життя.
Але довелося іти в душ. Бо тут вода у курортний сезон була не весь час, а за якимось графіком. Так і заснула під душем. Поспати під шурхіт води не вдалося. Прокинувшись від кошмару про вампіра з червоними очима, зразу глянула на рюкзак, який потягла з собою і сюди. Наче цілий.
Ну й добре.
Нетерплячий стукіт у двері нагадав, що змити з себе втому, морську сіль і пісок хочу не тільки я.
- Уже йду - крикнула з усієї сили. Вийшло зовсім тихо.
Голос у мене слабкий, перехворіла в дитинстві, тепер незнайомі вважають, що маю залізну витримку. Бо ніколи не підвищую ні на кого голос і тим більше не кричу.
Так, вважаюся беземоційною і спокійною, холодною й несучасною, що б це не означало.
Саме тому мій однокурсник побився об заклад, що вкраде мою невинність (який старомодний вислів), і я кричатиму під ним так, що мене почують усі. Ще й запише домашнє порно усього процесу.
Що ж. У нього ще залишається шанс. Принаймні він так досі гадає.
Хто перший знайде - ну ви ж пам’ятаєте. Хоч не можу обіцяти, що голосно кричатиму. Але ж цікаво, чи то справді аж таке задоволення, що дівчата втрачають контроль над голосом. І взагалі нащо від задоволення кричати - кричать від жаху або від болю, правда ж?
Побачимо. Довго я не побігаю на волі. А мої переслідувачі за цей час мають змогу перевірити свої прагнення. Очікування розпалює бажання, тож нехай палають, мої кохані.
А оцей з татушкою на самому видному місці навпаки - нехай не палає і взагалі в цьому напрямку не думає. Мабуть, у ліжку з ним - то ніби потрапити під самоскид. Він може й центнер важить, може й більше - з таким зростом і м'язами.
Нафігнафіг.
І тому забираю з собою свою не еротичну мокру білизну. Хто їх знає, цих чоловіків. Може вони й від такого збуджуються. А я не в настрої сьогодні бігати.
Я в настрої сьогодні нарешті подивитися, що там дід написав. Як раз поки те величезне накачане тіло намиватиметься і встигну глянути.
Дідо ніколи не був майстром довгих повчань. А тут он скільки написав.
"Якщо ти це читаєш, все ще не настільки погано, як мені зараз ввижається, хоч і не так гарно, як планувалося. Не допускаю думки, що ти сюди не дійшла. Не на те дідусь квіточку ростив, щоб вона не змогла найпростішого.
Також не вірю, що зелень в банці перетворилася на гарбуза саме тоді, коли стала тобі потрібна.
Пробач, якщо можеш. Але не пробачай, якщо це тобі хоч у чомусь допоможе.
Не знаю, що розповів тобі Костянтин. Але іншого виходу у мене не було. Або я підписую цю умову, або ти ідеш до дитбудинку, і все залишається молодшому партнерові до твого повноліття. Тобто не залишиться нічого - за ці роки буде акуратно виведене з бізнесу й кінців не знайдеш. І на рахунку буде максимум тобі на морозиво.
Тільки не кажи, що гроші не варті того, щоб згодитися на фіктивний шлюб, а потім отримати розлучення.
Він здається непоганим хлопцем. Тільки ота закоханість у твою нещасну матір. Виявляється, він так і не вилікувався від неї. І, здається, не простив, що вибрала зрештою не його.
До речі я тоді був на його боці. Твій батько не був вартий її мізинця, і він був у той день за кермом, хоча не будемо про це.
Але ти вся в матір, що саме по собі не так уже й погано.
Костянтин обіцяє, що буде тобі за батька. Але якщо ти тут, то явно батька з нього не вийшло, як колись і чоловіка для моєї дочки.
Не пробачай мені.
Я мав краще продумати й підготуватися. Але ця форма раку дуже швидкоплинна. І скоро твій дід стане овочем, а потім помре. Ну насправді помер, раз ти це читаєш. Сподіваюся, ти вже звикла до цього. І втішилася.
Думаю, ти й сама здогадалася, що треба жити на ці гроші, не користуватися карткою й телефоном.
І знайти мого дружбана з компетентних органів. Він єдиний, хто може прищемити хвоста Костянтинові досить сильно, щоб той від тебе відчепився.
Але свою частку у ділі ти навряд повернеш. Не прощай мене. То я недоглядів. І помираю з тяжким серцем. Вся моя праця може дістатися не тобі, ще й через мене ти мусиш ховатися.
Плюнь на мою могилу, як будеш проходити десь поблизу. І нагадай Василеві, що він мені дечим зобов’язаний. Грошей йому не пропонуй. Самій знадобляться. Якщо людська вдячність не працює, гроші не допоможуть.
І вибери тепер собі такого хлопця, як схочеш, а не шо попало, яке дід тебе примусив вибрати.
Ти все зможеш виправити. Ти моя онука і дочка своєї матері. А той Костянтин просто реп'ях. Відчепи й викинь.
Простиш мене? Я себе не прощаю."
І адреса якогось Василя. Що приємно - в цьому містечку. І кодове слово - чумайдан.
Яка милота.
Грізний представник невідомих, але дуже компетентних органів. Без прізвища, але з адресою.
Дідусю, мабуть, ти вже був зовсім хворий, коли це писав і переховував. Пам’ятаю, перед операцією ліва рука уже тебе зовсім не слухалася. А ти доїхав сюди й закопав у нашому місці мій порятунок.
Не простив він себе, от дивак.
Мені нічого тобі прощати. Коли все закінчиться так чи інакше, посаджу нові квіти тобі. Щоб ти знав, що у нас тобою все добре, ніяких образ і непорозумінь.
А поки що побудь там з мамою без мене. Поки я бігаю від цих двох красенів.
Адресу вивчила, записку сховала у потаємну кишеню, банку закрутила. Нема часу рахувати. Зараз отой недодушений вилізе з душу й спалить мене за рахуванням. Нащо вводити людину в спокусу.
#623 в Любовні романи
#299 в Сучасний любовний роман
#46 в Молодіжна проза
різниця у віці, кохання та романтика, харизматичний хлопець і тендітна дівчина
Відредаговано: 03.10.2021