Зберігайте гроші у банках

Ми вийшли. Він попереду, а я позаду.  Не видно нічого, але у мене стійке відчуття, що не оглядається. От і молодець. Іди собі. Мені з такими не по дорозі.Таких зразу і поліція виловлює, і ті, що закопують трупаки. Або рельсу прив'язують до ніг.

Нафігнафіг.

Тому за найближчим кущем і сховалася. Під тим червонооким тільки пісок зашурхотів. Підождала трохи й метнулася до хатки. На щастя там нікого немає. Руками розкопала в кутку пісок, що добряче злежався, але все одно був м’якший, ніж той, що вкривав решту підлоги. Рука майже зразу наткнулася на щось гладеньке й холодне. Трохи згодом воно уже було в моїх руках і виявилося трилітровою банкою. 

Ви правильно подумали - з грішми й ще якимись паперами.

Дідусю, ти янгол, що береже мене з неба. 

Тільки встигла запхнути банку до рюкзака і повернутися,  щоб вийти, як двері з противним рипінням прочинилися. Я не впісялася тільки тому… досі не знаю, чому. Але ні.

Знайомий хрипкий голос прогарчав “хто тут” і тут же закашлявся.

Було великою спокусою промовчати у надії, що він піде, бо не  роздивиться в темряві, що тут я або просто хоч хтось, та є.

Але ви ж розумієте, що життя - не кіно. Нікуди він не піде, ще й запідозрить щось не те.

- Я! - мій голос нагадував пищання миші, придушеної  бездомним голодним котом, якому голод навіть гратися зі здобиччю  не дозволяє. А кіт - он там десь у дверях.

- Так і знав. Казав тобі - не світи ліхтариком. Я тебе знайшов як  раз тому, що світло пробивається через щілину під дверима.

- А раптом то була б не я, а ті що хочуть прикопати?

- Не були  б вони.  Я їх знайшов. - від його хрипкого придушеного голосу це звучало ще зловісніше - Вони як раз відчалювали на катері й сперечалися, чи прикопувати,  чи хай так буде - знайдуть колись мумію, безхатька якогось,  десятки їх весною знаходять, кому вони нужні.

- Ну так. Усі безхатьки підперізуються Ермесівськими  ременями, як я могла забути. Тільки не кажи, що то китайський фейк.

- Ти глазаста. Щоб у темряві роздивитись, що не підробка, треба бачити оригінал і ще знати, куди дивитися. Що, теж не повелося у житі? Від кого тікаєш?

- А тепер  ти нетактовний.

- Ясно.  Можеш вмикати ліхтарик. Нема тут нікого.

- Нащо його вмикати, я спати хочу. Знаєш як стомилася, поки тут блукала. Так зраділа, коли цю хижку побачила, а тут ти лежиш, страшний, як саме життя.

- Уявляю.  Налякана незаймана ціпочка, що від когось тікає світ за очі, бачить  задушеного безхатька  у ремені від Ермес.

- Звучить як початок детективу. Або трилеру. Хай краще буде детектив. Я ненавиджу трилери й взагалі усякі дурні пригоди, переслідування й погоні.

- А шо робити? Сиділа б  удома. А то он і тебе могли б весною знайти тут. Поруч зі мною.У тебе навіть особливих прикмет немає.

- А у тебе до речі є. Як вони могли залишити тебе не прикопаним з такою татухою?

- А я знаю? Це не перший і не останній раз, коли поганих хлопців підводить брак мізків. Але до весни вони були б дуже далеко звідси.

- А ти, виходить, хороший хлопець?

В темряві не видно, чи стенув він плечима, але голос був задумливий, коли нарешті відповів.  Ну якщо  каркання може бути задумливим.

- Не знаю, але ввімкни вже свій ліхтар.  Треба роздивитися, чи вони тут чогось не загубили.

- Доказів? Цигарку з відбитками й слиною для генетичного аналізу? Ти в Шерлокхолмсів досі віриш, чи тільки в Діда Мороза?

- Ну спробувати ж можна? Я на них дуже злий. Не уявляєш, який злий.

У цей момент засвітився ліхтарик. Батарейка уже не тягнула, але в тьмяному світлі було ще помітніше по вишкірених зубах цієї бандитської пики, який він злий.

- О, а шо ти тут рила, скарб шукала? Нема тут нічого. Хата злиднів якихось, давно покинута, я її ще засвітло бачив. Тільки піску під нігті нашкребеш. А руки тут ніде мити,  крім моря.

От же ж. 

- Хочу прикопати пусту пляшку й ще деякі обгортки. Ненавиджу, коли засмічують навколишнє середовище.

- Ха! - божечки, як він страшно хрипить - тобто засмітити його на дві долоні глибше - то норм?

- Ну, як ти так ставиш питання…

- Пляшку не закопуй. Вона нам зранку знадобиться.Тут поблизу колонка з прісною водою. А де ще можна буде набрати - не знаю. Колонки були колись по дорозі, от тільки чи є в них досі вода...  До речі ти раптом не багата на гроші?

- Ага, ношу з собою тисячі в запічному мішку. Як подумати -  то з нас двох саме ти в Ермесі з голови до ніг. А я  в секонді одягаюсь. Недорого і стильно.

- Якая жаль. Хотів у тебе позичити до завтра. Треба хоч у тому секонді щось купити. Не ходити ж в одних штанях.

- Завтра подивлюся, може щось ще залишилося,  крім НЗ. Якщо ні - звиняй. Мені треба виживати. - обережно сказала я.

- Ніяких образ. Я просто тут проїздом. Зранку навідаю свій номер в готелі. Там у сейфі й документи,  і трохи налу,  й картки. Мене схопили прямо на балконі. Покурити вийшов.

Я істерично сміюся й розмазую по щоках сльози брудними від піску руками.. 

- Паління шкідливе для вашого здоров’я.

Він зразу ж і собі заіржав вперемішку з кашлем.

Виглядало це страшно, і на слух було не краще.

- Давай уже спати, жертва паління. У мене точно є запасна футболка. Оверсайз, може на тебе якось налізе,  а мої запасні шльопки тобі не підійдуть.

Він тут же вклався горілиць на піщану підлогу, заклав руки за голову.  

Внушає,  скажу я вам. В мене б слина потекла, якби не наші прикрі обставини. 

- Ти профі?

- Тобто?

- Бодибілдер, качок, стриптизер?

- Качаюся, каскадером підробляв в студентстві, та побився трохи,  тепер стараюся не видрючуватись, бо хребет не казений, а грошей більше можна заробити не тілом, а головою.

- Ясно. Тому вона в тебе так гарно прикрашена.

- Та то теж по молодості. - він так каже, ніби соромиться цієї  краси -  Коли волосся відростає,  нічого не видно. А влітку жарко, відпустка,  і ніхто зі  знайомих не побачить. В провінції можна  показати. Дівкам подобається - уже сонно прокаркав  і майже одразу противно захропів.