Дідусь би мене не похвалив, ой не похвалив би мене дідусь.
Сказав би що я коза дурнувата, не могла потерпіти кілька років, а потім жити сама собі хазяйкою.
Тільки ти сам, дідусю, ніколи нічого не терпів.
А ще твій молодший партнер тиждень тому напився десь і дупля не відбивав, що варнякає. І з того, що він сказав, стало остаточно ясно - розлучення мені не бачити ні-ко-ли. І нічого розпорошувати капітал і ще щось там нічого, я далі не слухала.
Добре, що хоч руки не розпускав. А то я від нього під час минулого запою я тільки в розетці не ховалася.
Але і користь ві його пиятики є. Він може про щось обмовитися, а потім не згадає. Як правильно питати. Ну знаєте - остання фраза запам’ятовується, може й перша. А те, що всередині - ні.
Твоя школа, діду. Можеш там, у своїй Валгаллі, радіти. Я чогось від тебе таки навчилася.
Спровокувати, вислухати, удати що я тут ні до чого, то все ваші чоловічі комплекси. Наприклад так, якщо опустити його п'яне варнякання і залишити тільки мої репліки…
- Бубубу... губу закатай...
- І я зовсім про інше питала, це ж треба так перекрутити. Мені взагалі до звізди, то вам , дорогий бізнес-партнере, може якась перешкода в особистому житті, а може то ви по Фрейду.
- Бубубу... не смій і мріяти, без копійки зоставлю...
- А я пішла до себе. Мені ваш потік свідомості не можна довго слухати. Не дасте розлучення й не треба. Вам зі мною нянькатись, а не мені з вами. Доброї ночі й усе таке.
- Бубубу... дід твій схибив, а я свого не впущу...
- Я власне хотіла взнати тільки, чи можна мені буде по закінченні річної практики на фірмі поїздити нарешті по світу. То вам не цікаво. Ви всюди були й усе бачили. Я ж не встигла, поки дідусь був живий. А тепер ви не пускаєте.
- Бубубу… ніколи й не мрій звільнитися, у мене в суді все ...
- Ага ага. Я все зрозуміла. Не на часі. У вас усе не на часі. А я хочу на Октоберфест у Берлін. У мене там стільки френдів з фейсбуку й інсти, ще й тіктоку.
- Бубубу... всі баби шльондри. Ще в подолі принесеш з того фесту, а вдома ти мені народиш законного...
- Я вас почула. Можна так голосно не кричати. Я не глуха. Але можу й оглухнути, як кричатимете ще голосніше й довше.
- Бубубу... ото іди спати, октоберффест їй, вчи уроки й лягай спати, дитячий час скінчився...
-Д оброї ночі.
Колись, уже рік тому, коли вперше почула, що на мене чекає довічне ув’язнення без жодних прав на мою долю бізнесу й навіть на особисте життя, всю ніч рахувала, скільки мені грошей потрібно на перші місяці втечі. Поки виберу, де залишитися на подовше й знайду роботу.
Виходило щось дуже багато. Я зовсім не балувана в дідуся онука була. Але як подивилася ціни й зрозуміла, що за зарплати зараз в провінції, то мало руки не опустила.
Але на ранок все побачила в іншому світлі. На ранок все має кращий вигляд. Я стала потихеньку готуватися.
Не можна одразу перескочити через два роки й з одного кінця країни в інший. Але можна намалювати собі дорожню карту, позначити собі пункти й час прибуття. А потім подумки червоним фломастером закреслювати уже зроблене. Мій маршрут був з пункту Ж у пункт М.
І я не винувата, що ви подумали про те, про що ви подумали.
Ж - то жалість до себе - нещасної сирітки, яку віддали злому чужому дядькові.
М - то море і мазанка, де ми з дідом колись пробули кілька тижнів, коли на нього хтось там наїхав, а дід був прикро вражений невдячністю чи ще чимось таким, що нас оточує на кожному кроці, а ми думаємо, що таке стається з кимось іншим, а не з нами. Ні, тільки не з нами, ха-ха.
От тепер я нарешті в пункті М. І розглядаю стару мазанку, все таку ж , ніби ми з дідом тільки вчора поїхали з неї. Звісно після того, коли він розібрався з тим невдячним чувачком.
От зараз подивлюся, що пишуть ці два нібито закохані у мене до нестями прекрасні собою чоловіки, а потім все ж зберуся на силі й зайду в трохи перекошені двері мазанки.
І якщо я в дальньому кутку не знайду неглибоко закопану й гарно запаковану покрокову інструкцію з поясненнями від діда, то дуже здивуюся. Ну дуже.
Тааак, що у нас тут на фізбучіку коїться після моєї втечі, де паніка, сльози, шмарклі й “вернись, я все прощу”?
Що ж. Деякі чоловіки зовсім не такі таємничі, як їм здається.
Один бігає по спільних групах, розсилаючи спам з десятками селфі у різних ракурсах і в різному товаристві. Раніше я лайкала кожне, писала коменти й постила емодзі. Ну не одна я звісно. Він не шопопало, а багатий, красивий і вміє справити на дівчат враження. У нього таких, як я є і є. Ну тобто не таких , а фігуристих, високих і губастих. Але закоханих по вуха, як і я. Була.
Ніхто крім нього не помітить, що мене немає серед фанаток. А він гадає, що не витримаю напору його довершеної краси й сумної мармизки й спалюся. І шанс виграти парі - немалі гроші до речі - й не втратити репутації непереможного Казанови повернеться. Щаззз.
Інший удає, що нічого не сталося, я нікуди не зникала. І продовжує нагадувати, що подружжя Шевчуків запрошує дорогих гостей на чергову річницю їх щасливого шлюбу, дата, місце в особистому запрошенні, прохання повідомити, якщо не зможете бути.
Ага. Місця там дорогі. А мій - хаха - чоловік тому й багатий, що вміє рахувати гроші.
На моїй сторінці...оба на. На моїй сторінці я типу пощу пейзажі нашого заміського дому, саду, городу, коників з нашої конюшні й котиків. Закликаю знайомих розібрати кошенят, бо кішка Мишка знову сходила наліво…
Ннну, я і так знала, що зламає. Щоб особисте читати й те, що не для всіх. Але все одно неприємно. Той акк - він і був про людське око, щоб широкі верстви нашого вузького кола бачили гарну картинку. Там і нема, й не було нічого секретного.
І все одно гидко.
Котики ці. Не ходила Мишка нікуди. Я її носила на стерилізацію ще минулого року. Законний може не знає, може забув, а може не вважає за важливе.
#623 в Любовні романи
#299 в Сучасний любовний роман
#46 в Молодіжна проза
різниця у віці, кохання та романтика, харизматичний хлопець і тендітна дівчина
Відредаговано: 03.10.2021