Історія колобка. Початок.

Нарешті втекла так далеко, що мене ніхто не знайде і не поверне в той дім до того суворого й небезпечного чоловіка, який не хоче відпустити. І від того ніжного звабника, який забився на серйозні гроші, що втрачу з ним цноту, теж втекла. Я колобок?

Досить дивно в наш час тікати від законного чоловіка замість розлучення, а не ділити чималі статки хоч  би й в суді. Ще дивнішим був наш шлюб в день мого повноліття, а найдивнішим - що мій дідусь наказав у заповіті одружитися з його  молодшим компаньйоном задля моєї безпеки й збереження за мною прав на сімейні статки.

Розлучення мені дозволялося тільки після вступу до  вишу й мінімум року  практики у сімейному бізнесі під керівництвом цього партнера, що із молодшого тепер зробився старшим і єдиним.

От тільки цей єдиний і неповторний  в день повноліття зажадав збільшити термін  розлучення до десяти років. Нічого особистого, джаст бізнес, ділити  його не на часі. А от через десять років...

Та за вбивство часто менше дають! Звідки знаю?  Збиралася на юрфак. 

І що б ви думали? Мене відправили на зовсім інший факультет.

Там я зустріла свою першу і може останню любов, втратила голову спочатку від кохання, а недавно  - від несподіваного відкриття про парі на мою цноту.

А зараз втратила  і надію на  спадок  від дідуся. 

Та дурнувата мелодрама сталася в рідному Києві -  від початку, коли ми всією сім’єю потрапили в аварію, де  вижили тільки я, дідусь і молодший, а батьки й дружина молодшого - ні. Сподіваюся - мелодрама в Києві й закінчилася. Ну тобто продовження не буде. 

Звідти я втекла сюди й нарешті насолоджуюся краєвидом,  шурхотом хвиль і невинною грою в піддавки сама з собою.

На що граємо?

А на те, що хто перший мене знайде, того й виберу. А як не знайде ніхто, то буду вільною пташкою. 

В рюкзаку найнеобхідніше. 

Ноутбук, кілька банківських карт на нове прізвище, трохи готівки й теплі шкарпетки. Щодо них - то моя обіцянка дідусеві.Завжди мати напоготові змінні шкарпетки з овечої шерсті - такий був його прямий недвозначний наказ, його останні слова.

Знав би дідусь, як вони кусаються, не вимагав би від мене так багато.

Зарядки ноута ще на трохи вистачить. Інтернет проплачено до кінця місяця у нового провайдера, три телефони на дві сімки, на всяк випадок, шість нових сімок.  

Он вони куди йдуть,  грошики. 

Що ж. поки робити нічого, зареєструю я новий акк. 

Хто ж я тепер? 

Пишемо нове прізвище, так зручніше. Те, на яке відкрито невеличкі рахунки. 

Бідна сирітка. тобто я,  економила на чому можна  не можна.. 

І наекономила й на зміну прізвища, і на невеличкий підшкірний запас грошиків у банку. І ще є трохи готівки. Зовсім трохи, бо автостопом подорожувати побоялася. Ну та, я теплична рослина. Боюся чужих, виглядаю саме так, як має виглядати жертва. Мабуть, і поводжуся віктимно. Може й ні, та перевіряти не випадає. 

Жертви тікають і ховаються. Я тікаю й ховаюся. Яких ще доказів вам треба, щоб не ризикувати ще більше?

В цілому у бюджет вклалася, ще півтори тисячі залишилося. На морозиво вистачить, а на що більше  - подивимось.

Цікаво, я колись перестану думати тільки про гроші й на що їх вистачить? Все ж таки звичка за роки, що пройшли  від похорону діда,  в’їлася глибоко. А я ж дівчинка. В дев’ятнадцять не хочеться думати про гроші, хочеться кохати й бути коханою, мати нове платтячко, в ньому завіятись на тусу й двіжувати. Ну й може ще про щось хочеться думати в золоті дівочі роки, звідки мені знати. 

Мій досвід інший і думки відповідні.

Не переймаюся.  Мені ж часто казали, що жінки думають тільки про гроші й вигоду. То все  нормально у мене, виходить.

Мій чоловік не скупий, не подумайте.  І грошей у нього вистачає. У нього, не у нас, це важливо. 

На кишенькові витрати завжди давав  нормально. І не рахував, на що витрачаюся.

Джинси рвані - то мода така. Кофтинка пролежала в шафі понад тиждень - о, молодець мила, у тебе ідеальне відчуття стилю, з обновкою тебе. Білизну можна не купувати. Замість трусів - одноразові прокладки, а ліфчик особливо ні на що одягати - добре помазати зеленкою - саме пройде, як влучно відмітив мій законний, але фіктивний чоловік.  З притаманними йому тактом і тонким гумором.  Ах ха, я аж поаплодувала йому тоді.

На цьому основні гроші й зекономила. Ще можна просити на нову косметику, парфуми й походи по кафешках з подругами.

Того, що подруг у мене нема, він не знає. 

А ходити по пафосних  кав'ярнях,  щоб замовити каву з тістечком за гроші, яких на нормальну їжу б вистачило на цілий  день - то нехай бідні селянки замовляють. Для них то культурне проведення  часу й столичне життя.

А для мене - ковток кисню у майбутній подорожі.

Може ці двоє мачо пікчо  мене й не зловлять, тільки надії на це мало.

 У одного є знайомства де завгодно, купа охоронців з навичками  в розшуку,  в охороні, а снайперській і не тільки стрільбі  й може навіть шпигуни.

А може й нема у мого законного чоловіка  шпигунів. Бо  навіть одногрупники на другий семестр  почали щось підозрювати, а законний - ні.

У другого - бараняча впертість і неабияке знайомство з усіма моїми фобіями й мріями. То я ступила, що було, то було. Не можна нікому показувати больові точки, навіть  коли безтямно закохана. 

 Але закохана першокурсниця - то тваринка зовсім особливого виду. Гормонів мішок, мозку - крапля, і то не кожен день, а тільки в ті, коли пари не співають і можна щось бачити навколо, крім того самого - найкрасивішого, найрозумнішого, най... усякого з найрожевіших і найдурнуватіших дівочих мрій.

Та вже тепер навчена на все життя. Я тепер колобок - від законного втекла, від незаконного втекла. Тільки б на лисицю не попастися.