ПРИМІТКА АВТОРА

Ця книга виросла з давнього зацікавлення одним питанням:

Що насправді відбувається в мить між життям і смертю?

Протягом століть це питання належало до сфери філософії, релігії та метафізики. В останні кілька десятиліть воно повільно почало проникати на територію науки. Неврологія фіксує останню електричну активність мозку. Фізика ставить під сумнів природу часу. Теорія інформації запитує, що означає існування свідомості як процесу, а не як субстанції.

На перетині цих галузей з’являється тривожна можливість: що кінець біологічного життя може не бути кінцем когнітивної активності.

Ідея, що лежить в основі «Третього стану II: Вікно Гокінґа», виникла з кількох джерел, що збігаються.

Одним з них був реальний історичний експеримент, проведений Стівеном Гокінґом у 2009 році, коли він влаштував вечірку для мандрівників у часі — розіславши запрошення лише після того, як подія вже відбулася. Експеримент був жартівливим, але він порушив глибоке питання про причинність, спостереження та саму природу часу. А що, якби вікно було відкритим, і хтось — або щось — дійсно пройшов крізь нього?

Іншим джерелом стала моя власна теоретична модель — «Двоосьова модель доленосних змін траєкторії» (DAM-FTS), яка досліджує, як критичні моменти в часі можуть змінити траєкторію складних систем. Математика часових вікон, борг спостерігача та когнітивна проникність увійшли в оповідь не як прикраса, а як основна архітектура історії.

Філософська основа цього роману спирається на ідеї, досліджені в «Симуляції себе» — можливість того, що свідомість є фундаментально самосимулюючим процесом, а не статичною ідентичністю, і що межі «я» набагато проникніші, ніж ми зазвичай припускаємо. Якщо мозок будує модель світу та модель себе в цьому світі, то що відбувається з цією моделлю, коли біологічна основа починає давати збій?

І нарешті, перший том «Третього стану» заклав основну концепцію: шар реальності між життям і смертю, де фрагменти свідомості зберігаються як незавершені нейронні процеси. Цей другий том розширює цю ідею на вимір самого часу, задаючи питання, чи можуть померлі не тільки зберігатися, але й спілкуватися — і якою ціною може обійтися це спілкування.

Ці ідеї поступово злилися в центральне питання цього роману:

А що, якщо сигнал від вмираючого мозку — це не шум, а повідомлення?

А що, якщо він повторюється вже сімнадцять років, чекаючи на когось, хто буде достатньо допитливим, щоб його помітити?

А що, якщо майбутнє — або щось з-за меж смерті — весь цей час намагалося зв’язатися з нами?

Ця книга — вигадка.

Але питання, що стоять за нею, є цілком реальними.

Якщо свідомість — це, зрештою, інформація, а інформація рідко зникає повністю, то межа між живими та мертвими може бути не такою абсолютною, як ми вважаємо. Ця історія уявляє, що могло б статися, якби ми почали помічати сигнал, що надходить з тієї межі, — і що могло б статися, коли сигнал почне помічати нас у відповідь.

— Денис Колесников