РОЗДІЛ 8

Десь на даху житлового будинку, в іншій частині планети – а якщо вже бути чесними, то водночас на обох планетах, – сиділи дві жінки.

Дах був плаский, викладений темними плитами, які за день устигли вистигнути й тепер тягнули холод крізь підошви взуття. Вітер ганяв по кутках уривки паперу та чийсь старий рекламний плакат, раз по раз ляскаючи ним об вентиляційні труби. Місто внизу шуміло приглушено, наче хтось накрив його велетенською кришкою.

Фіона Свінклспрат загорнулася в товсту ковдру й тримала термос обома руками, мов грілку. Над кришкою здіймалася пара – рідкісне й заспокійливе видовище вранці, яке надто швидко стало тривожним.

Поруч сиділа мадам Зоа Флінн. Вона вмостилася зручніше, підклавши під себе складений ящик, і дивилася вдалечінь із таким виразом обличчя, ніби спостерігала не катастрофу, а невдалу постановку давно знайомої вистави.

– Думаєш, це скоро полагодять? – запитала Фіона, не відводячи погляду від горизонту. Десь там, між дахами, виблискувала вода. Забагато води для міста.

Вона поправила ковдру, щільніше закутала плечі й зробила ковток. Напій іще був гарячим – маленька перемога над цим ранком.

Зоа фиркнула, але без глузування. Швидше – за звичкою.

– Авжеж, – спокійно відповіла вона. – Тут неподалік важлива лабораторія. Військові не люблять, коли в них під боком щось виходить з-під контролю. Швидко все приберуть.

– Ти завжди так упевнено кажеш “швидко”, – зауважила Фіона. – А потім ми сидимо й дивимося, як усе стає тільки гірше.

– Це не “гірше”, – заперечила Зоа, трохи примружившись. – Це “процес”.

Фіона хмикнула.

– Мені не подобається цей процес. У ньому забагато води.

Унизу щось загуло. Десь далеко й глухо. Можливо, техніка. Можливо, сигнал тривоги. Звук розчинився в ранковому повітрі, так і не дочекавшись жодних пояснень.

Фіона подивилася вниз. На сусідніх дахах теж з'явилися люди. Хтось виніс розкладний стілець. Хтось сидів із горнятком кави. Один чоловік навіть читав газету, ніби все, що відбувалося, можна було просто перечекати до обіду. Збоку це все ще скидалося на дивну комунальну халепу, а не на початок катастрофи.

Зоа нарешті простягнула руку до термоса.

– Дай-но сюди, – сказала вона. – Якщо вже кінець світу, то хоча б із гарячим чаєм.

Фіона мовчки передала їй термос.