21 Свіжі новини

Веселий вітер

…не всі складуть цей іспит. Один із вас, а може й кілька – точно не отримають дозволу на перебування, – Викладач, стоячи на мармурових сходах, поправив фібулу на облямованому червоною стрічкою плащі.

– Але ж ми всі маємо візи! Що буде з тими, хто не отримає дозволу? – зашуміли загорнуті в стегнові пов'язки люди.

– Що буде? – знизав плечима Викладач. – Розстріляємо. Ха-ха! Жартую я, жартую – порох винайдуть пізніше. Просто розіпнемо. На хресті. А потім скинемо зі скелі. Ногами вниз – вища міра соціального захисту. Дев'ять грамів цвяхів у кожну руку! Гаразд, давайте починати екзамен.

Наглядачі, що взяли їх у кільце, заклацали батогами:

– З якою швидкістю йде просування до комунізму в народу Узбережжя? – Наскільки глибоке вчення про Великий Глибоководний? – Чи можлива побудова комунізму в одній окремо взятій протоці?

Кожного, хто забарився з відповіддю, збивали з ніг і відтягали вбік.

– Чому при просуванні до комунізму технічний рівень знарядь праці й механізмів має падати, а не зростати? – Які три джерела та три складові…пластини, гостини, хустини, бля, частини! частини плавунізму? – Комуністичний світ стоїть на трьох джерелах трьома складовими частинами: перше – глибокопідводномислення, або термінове отупіння. Друге – багатобокість правди…

Іудей з гострою борідкою, що стояв поруч із Денисом, кивнув і осінив рабів двома перстами. - Який третій? - закричав охоронець і ударом пілуму під коліна збив з ніг лисого пророка.

– Бачу я, молодому чоловікові нецікаво, – крикнув, указуючи на Дениса, патрицій-викладач, – хапайте його! Хай він у нас повисить на протязі, хай його пообдуває веселий вітер…

…вэсєьолий вєтєр, вєсьолий вєтєр!

Моря і гори ти обшаріл всє на свєтє І всє на свєтє пєсєнкі слихал.

Спой нам, вєтєр, про дікіє гори, про глубокіє тайни морєй.

Про рибьї разговори, про сініє простори, про смєлих і больших людєй!

Денис відкинув покривало – сонце яскраво світило крізь миготливе листя. Сон миттєво вивітрився. Слова пісні жваво неслися із прочиненого ввечері вікна, барабанячи по хворій голові. Він застогнав і нахлобучив на голову пропітнілу за ніч подушку.

…кто прівик за пабьєду бароться,

с намі вмєстє пускай запойо-оот…

Гучна бадьорість зазвучала глухіше, наче страшне світле завтра, звідки це все долинало, відсунулося трохи в майбутнє, у рожевий туман, у якому копошилися привиди комунізму та інших, не менш страшних суспільних формацій…

Але з цього туману на колісниці раптом виїхав Викладач історії й став кричати й бити його, Дениса, кийком-указкою та ще в'язкою сталевих труб, які він називав різками. Ні того, ні іншого Денис не бачив у своєму житті, але читав про них у старих книгах. 

Викладач був удвічі вищий за Дениса і втричі розумніший. Він узагалі був більший за нього в усіх відношеннях. Не народилося й не могло народитися в його голові такої ідеї, яка не була б давно відома Викладачеві, зважена ним і відкинута. Ум Викладача містив у собі його ум повністю, включно з усіма звивинами – Денис знав це точно, навіть читав у якійсь забороненій книжці. Ударами цих дивних і важких предметів Викладач загнав його в море та змусив пливти до кита, що горбатився на обрії. Денис кричав, що це не комунізм, а просто пофарбований рожевою фарбою величезний кит-горбань, але вчитель бив і бив його палицею по голові, бив і бив…

– На побудку! На побудку ставай! Містери, не залежуємось! Встаємо по підйому! – крик із коридору й удари, мабуть, палицею, по дверях кімнат знову розламали його голову на тисячу крихких уламків. Денис обхопив подушку та щосили притиснув її до вуха.

«Увага! Гаваріт і паказиваєт сталіца» – у кутку навпроти дверей заревла радіоточка. – «Третєкримський час, – взяла вона паузу, щось прикидаючи, – шоста година!»

«Відчиніть кватирку. Розстебніть комірець і послабте пояс» – перехопив садистську ініціативу гучний чоловічий баритон вуличного гучномовця.

Денис застогнав і сів у ліжку.

«Спочатку – ходьба на місці».

Денис подивився на ноги.

«Станьте прямо, голову не опускати, плечі трохи назад, вдихніть – затримайте дихання – ще… ще… кроком руш!»

Голова розколювалась. Денис опустив її ще нижче й обережно видихнув.

«Раз, два, три, чотири! Раз, два, три, чотири! Вдих-видих, вдих-видих! Рівніше тримайтеся, рівніше! Завершуємо розминку».

Слава Богу! – Денис повалився на ліжко.

– Виходимо в хол шикуу-уватись! – нищівний удар палицею в двері не лишив жодних надій.

«Програма передач на сьогодні»

У холі вже юрмилися невиспані інтуристи. У кутку на продавленому диванчику сидів, обхопивши кучеряву голову, П'єр-Жан, поряд застигла олов'яним жіночим солдатиком Йоко. Німкені ніде не було видно. Бувалий професор крутив плоскогубцями важіль, що стирчав із пластикового ящика. «Єслі хочеш бить здаров – закаляйся… водоой холооо-одной АП!!!-тірайся єе – єслі хооочеш бить зда-ров…» – пищав ящик, який, найпевніше, був телевізором (щоправда, незрозуміло було, навіщо вони з нормального плаского зробили такий, у вигляді кубика). Випукла лінза екрана з кожним проворотом руки професора мінялася з однієї картинки на іншу й назад. Схоже, що телеканалів було два, і обидва передавали одне й те саме.

«Доброго ранку, – відірвав погляд від папірця злий сірий чоловік у чорному костюмі всередині гудучого та мерехтливого екрана, – прослухайте програму передач на сьогодні». Шум і сірі смуги понесли чоловіка до глибин його безбарвного Всесвіту, але за хвилину він знайшов у собі сили виринути таким самим похмурим і зосередженим на своєму важливому папері. Щоправда, верхня частина його голови кожні кілька секунд зрізалася грізними косими смугами, але він без видимих зусиль миттєво відрощував її знову та продовжував, мов нічого не сталося: «передача „Здоров'я“ шшш „Музичний кіоск“ шш „Служу рідному Узбережжю“ шшшшш „Сільська півгодина“ шшш…»