17 Морська прогулянка

Принцип доміно

Неквапливим прогулянковим кроком Денис обійшов майже все місто. Він побував на головній площі, пройшовся скупо засадженим парком, поблукав центральним ринком, де були лише продавці, що мовчки з ненавистю проводжали його поглядами до виходу. На кожному розі були “Молочні продукти” та швейні майстерні, але не було жодної перукарні.

Ну, і як знайти те, не знаю що, на місцевості, де не можна навіть відкрити древні мапи Гугл? Іва в таких випадках була практично марна - вона чудово могла розв'язувати більш-менш алгоритмізовані задачі.

Він поколупав гілкою пісочок на дитячому майданчику та поспостерігав, як дівчатка стрибають через натягнуту гумку; з професійним інтересом розглянув портрет дівчини на рекламі місцевого дельфінарію та уважно вивчив оголошення про змагання мікрорайонів із перетягування канату; навіть потрапив на дитяче свято, де його прийняли за чийогось батька та змусили стрибати в мішках до столика з призовим печивом. Денис покрутив у руці булижник бісквітної нагороди (дивовижний збіг за формою й твердістю) і замислився.

Усе це було не те. І тут його осінило - дідове завдання «шукай найскладнішу гру та звернися до найдосвідченішого гравця» - це ж не обов'язково шахи!

Він спинився біля «пивного ларька». 

Усі місцеві назви йому озвучувала Іва, бо сам він нізащо б не здогадався саме так назвати брудно-бордову ятку зі смердючою дерев'яною бочкою всередині. 

За наметом, у тіні інформаційного стенду, навпочіпки пахкали самокрутками четверо давно нестирижених чоловіків, і, судячи з їхніх реплік - "забивали рибу". Риби ніякої не було (можливо, той, хто програв, мусив купити чи якось «забити» її наприкінці гри) - просто вони по черзі ляскали дерев'яними брусочками по аркушу фанери. Стукали чоловіки не дуже сильно - фанерка трималася хитко, - зате люто вигукували при кожному ляпку коментарі щодо своїх переможних рішень.

З афіші на них з презирством дивилися три інтелектуально явно більш розвинені дельфіни і та сама прекрасна рудоволоса дівчина.

Денис підсів поряд на перевернутий пластиковий ящик.

- Ну вибирай уже, або туди - або сюди, Петюню! - просипів чорнявий чоловічок у матроському тільнику.

- Не жени, не запрягав, - крізь дірку від вибитого переднього зуба цвіркнув слиною під ноги верзила в накинутому на голе тіло піджаку, вимащеному чи то вапном, чи то якоюсь крейдою.

- Та в нього до хріна ходів, як у нашої партії - світлих ідей! - прогундосив, якщо вірити чотирьом фіолетовим літерам на кісточках пальців, Коля. - З голою жопою - уплав до комунізму!

- А що, і допливемо, у нас усе своє: електрики - хоч залийся, нафти - небагато, але є, пластик із посилок - будемо ще років 100 на пляшки переплавляти, ось, на! дубль! - ляснув кісточкою Петюня.

- П'ять однакових - з дупля не ходять, - устряв губатий чоловічок.

- …виноград, персики, айва - як кулак у Петюні! - їж не хочу, кизил ось для варення… - підхопив губатий мужик у кепці, що сидів на куті, - на ось - на скид! Більше скинеш - довше посидиш.

- Відхід - найкращий хід, - ляснув його по плечу мужик у тільнику. - Казав тобі - катай лівого, правого подільник прокатить.

- …а ще сіль своя, Тамань-то під боком, солончаки суцільні, а в морі риби скільки хочеш - кілька-барабулька, ось тобі й м'ясна засолка на зиму, так, Чахлий? - прогудів, поправляючи піджак, що сповзав, верзила, - і для бабської насолоди - молочко будь-яке з дитячого харчування.

- Про що задумався, Петюню? там же все намальовано! Лічити в школі вчили? Чи електроматроси чисел не знають?

- Не зиркай мені в кості, як Молодший брат! - штовхнув сусіда в тільнику гравець із наколкою.

- …каменоломні в горах - ламай, скільки хош, із пемзи все, що бабам на кухні треба, роблять, і без хімії цієї вашої. Коротше, усе самі можемо зварганити: з легкої фольгаші - тарілки-прямокутки; а з міцної фольгуні-чавуні - сковорідки одноразові, - не вгавав Петюня.

- …і ромашка скрізь росте - для ліків це перша справа, софора ще, - піддакнув губатий.

- Петюню, Петюню, ще додай лаванду для бабських мазей… На, риба! Риба!!!

- Плідна дебютна ідея, - вклинився в потік макроекономічного аналізу Денис, обережно стукнувши по фанерці булижником печива.

- Іди на хрін, - одночасно сказали двоє найближчих до нього гравців.

Шаховий дідусь

Він пройшов туди й назад уже все місто та встиг уже тричі злякатися й тричі заспокоїтися. Два придурки в дурнуватих жовтих панамках, що тупали за ним усю дорогу, кудись поділися. Сонце перевалило через зеніт, і настрій у Дениса геть зіпсувався. Він уже сильно втомився та перенервував, а нікого схожого на зв'язкового не було й близько.

Денис сидів на набережній, у тіні величезних бетонних літер «МИ НАШ МИ НОВИЙ КРИМ ЗБУДУЄМ», дивився на море й розмовляв з Івою.

- ...ну, і що ти бачиш перед собою? - спитала вона.

- Якогось Хоттабича, що вчить дітей грати в шахи. Причому, судячи з довжини його сивої бороди, він цим займається останні двісті років. І що? А, а, а! Іво, ти геній, ти геній!

«Стриб-скок - вбік крок, стриб-скок - вбік крок» - шаховий старий на всі питання відповідав мантрою про хід конем, але на кодову фразу про «плідну дебютну ідею» - пожвавішав і став допитувати Дениса, якому гросмейстерові вона належить - товаришеві Карпову чи панові Каспарову; і де планувався світовий турнір - у Касабланці чи Зальцбурзі?

Ці питання не входили в парольний statement, але Денис, звісно, добре знав улюблену книжку дідусевої юності.

- Панові Бендеру, синові турецькопідданого, у місті Нью-Васюки, - усміхнувся Денис у відповідь.

- Я бачу - молодий чоловік уміє ходити конем, - сказав шаховий учитель. Обличчя старого стало серйозним, і він нахилився до Дениса: Юстас - Центру, термінове донесення. Саме сьогодні о 16:00 - морська прогулянка на катері «Саманта Сміт». Пройти на бак, сісти на найкрайнішу лавку по правому борту й чекати резидента, який скаже пароль: «Лучше нету того цвету, когда яблони цветут».