16 І опасна і трудна

Старший знаменщик

«Свобо́да - стан суб'єкта, у якому він є визначальною причиною своїх дій, тобто вони не зумовлені безпосередньо іншими чинниками, зокрема природними, соціальними, міжособистісно-комунікативними та індивідуально-родовими».

23 чи 25? Прийменники він не лічив, а от ці слова, розділені рисочками - за одне їх брати чи за два? Він вирішив бути з собою чесним і зайвих секунд собі не нараховувати. Разом 23. Добре, лічимо далі.

Старший знаменщик Глісін, начальник телеграм-поста №1, був військовослужбовцем у всіх відношеннях позитивним. Міцний громадськовик, зразковий сім'янин, хоч і розлучений нещодавно - це по перше. По друге - показовий батько: молодший, Петя цього року вступив у піонери-єфрейтори, і його вдалося прилаштувати в елітний клас скаржників, на французьке відділення, наступного тижня їх на справжній постановочний розстріл повезуть, дивитися тільки, звісно. І ще Эфім, який старший на три роки, уже перший свій сигнал комсоргу училища на товариша написав, усе сам, своєю рукою; ну, звісно, батько злегка поправив деякі формулювання, підказав, де і як загострити трохи.

А вже по роботі старший знаменщик уславився серед товаришів і підлеглих справжнісіньким взірцем - дуже доскіпливий, пунктуальний, прямо ревний до кожної дрібниці, в'їдливий навіть можна сказати. По-доброму, звісно, у правильний бік.

І лише один недолік, прямо покарання якесь медичне - констипа́ція, як сказав гарнізонний лікар, або постійні закрепи - прямо виснажували всі його органи. Стільки спроб за день (а лікар сказав - не відкладати позиви, та хрін його знає, це позиви чи просто на душі важко від робочих проблем!) – стільки спроб – і жодного результату! Він уже іі їв кожного дня по три кіло сливи в сезон, а взимку-навесні жував її, сволоту, в'ялену, постійно; і відвар пив літрами, і варення це в'язке… Звісно, як сказав його сусід, дядя Ваня, - у людині, навіть якщо вона однією ногою стоїть у комунізмі, не може бути все прекрасне - і обличчя, і одяг, і душа, і жопа. Але прикро було сильно: від улюбленої сидячої роботи - і таке соромне професійне захворювання.

Щоб часті відлучки в туалет не впливали на якість виконання посадових обов'язків, він узяв собі за правило щоразу сидіти там не довше ніж 1500 слів тієї книги, яку брав на роботу з домашньої туалетної полиці. Це виходило приблизно чотири - чотири з половиною сторінки рахунком, якщо шрифт був не дуже дрібний.

Нинішню книжопку, «Про рабство і свободу людини», маячню якогось Бердяєва, він носив із собою вже майже півроку, і перелічив слова в ній уже тричі, а за прямим призначенням вирвав листки тільки з самого початку - навіть до другого розділу, «Пан, раб і вільний», не дійшов.

По службі відповідав він за одну надважливу річ - через його пост проходили всі міжнародні повідомлення. З того боку нам телеграм ніхто не слав, видно, їхня техніка ще до цього не додумалася, а от коли від нас передавали - це й була відповідальність Глісіна, контроль, облік і повна, стовідсоткова фіксація всієї інформації про контакти зі світовим буржуазним противником. І лише через його єдиний пост, він номер перший і він же - номер останній, інших контактів із ворогом для громадян Узбережжя Свободи передбачено не було.

Отвір цей у залізній завісі він один-однісінький і закривав своїми грудьми, як матрос Мересьєв німецький дот. І всі його сили йшли на те, щоб утримати цю щілину в напівзачиненому стані, не розчахувати широко. Щоправда, у підпорядкуванні в нього постійно була наявна одна телеграфістка, стажерка з Технікуму ВОНІ, тобто Відстеження, Обліку й Нагляду за Іноземцями. Та толку від недосвідченої особи було небагато. Як тоді, коли його кар'єра пішла котові під хвіст прямо в задницю.

Глісін прислухався. Начебто все було тихо. Мотузка висіла нерухомо.

Треба ж було такому статися: п'ять років ніхто не відправляв жодних телеграм, і тут - прямо в лігво ворога повідомлення! а він стратив! Після того випадку він вніс рацпропозицію й одразу її впровадив: у разі залишення поста начальником поста з причини… з побутової, коротше, причини - у туалет проведено мотузку, і телеграфіст її смикає, якщо підходить хтось, хто хоче відправити телеграму, а начальника поста немає на місці, і смикає сильно кілька разів - ось така була інструкція.

Особливо соромно було, що він того разу не записав у «Журнал відсутності на посту» свою марну туалетну відлучку.

Хвилинні стрілки

- У вас на фронтоні шість різних годинників, з написами: Париж, Пекін, Лондон… - засунув голову у віконце юркий красунчик, що двічі перед цим спитав про пошту «до запитання» на своє прізвище.

- Так ми ж - міжміський телеграф, - задерла носа практикантка.

- І всі вони різний час показують, - красунчик знову всміхнувся дівчині. - Поламані, так?

Дівчина зневажливо гмикнула:

- Так вони ж - у різних містах показують. Наше, третьокримське - он годинник, а решта - туди і сюди. Часові пояси - чули колись про такі? - поправила вона перед собою табличку «Заступник начальника телеграфного поста №1».

- Ні, я кажу про хвилинні стрілки - вони різний час показують, - не вгавав інтуристик.

- Що? Часові пояси, чоловіче, різні! А хвилинні ви думаєте - однакові?

Молодець практикантка, відшила іноземного контрика!

- А телеграму в Нью-Йорк можна відправити? - ще глибше засунувши голову у віконце, ще ширше всміхнувся закордонний противник.

- Вам прямо в саме лігво? - ахнула практикантка.

- Ні, у Бронкс.

Старший знаменщик прямо серцем відчув біду, прямо над самим шлунком. Ось і кажи потім, що нема шостого чуття в п'ятій точці - він вискочив із місця постійної відсутності, не долічивши й до тисячі. І вчасно - зараз, коли цей молодий, але вже класово чужий окастик сказав «Нью-Йорк», Глісін мало не підстрибнув. Мічман-іванкузьмічман! Три місяці тому один на вигляд скромний дідок уже дав у цей проклятий Нью-Йорк телеграму. Глісін тоді відлучився за природною потребою ненадовго, буквально на сімсот-вісімсот слів. А молоденька практикантка взяла й відправила цю довбану телеграму!