3

Незабаром, один з дронів вже прямував за курсом. Зі спорядження в нього був тепловізор та камера нічного бачення. Зовсім скоро на екрані з'явився нічний ліс, маленька річка. Дрон наближався до своєї цілі.

- Цікаво. Можна і мені подивитись? - поруч з'явився Лікс.

- Дивись. Він летить за вашими вказівками, які ми отримали після розвідки.

Не зводячи очей з екрану, Фелікс підсунув стілець і примостився поруч.

- Знайома місцевість. Ми вчора тут були. А ось і вони...

Камера "Пугача" відобразила колону автівок.

- Спробуй трохи праворуч. Отам, де багато дерев і щось виблискує - Лікс вказав на екран.

- Ну і зір в тебе, я б не помітив.

В темряві справді мерехтіли якісь тіні. Вони збирались до купи, а потім ховались під деревами.  Темрява на тлі темряви. Хлопці заклякли. Перевівши подих, Лікс потер обличчя долонями.

- Що це таке? Люди?

- Ні, Ромо, це не люди і не звірі. Це Злидні - тихо відповів Фелікс. Його погляд завмер. Хлопець дивився перед собою і, здається, нічого не бачив.

- Хто вони? Ліксе, ти щось знаєш? - Рома струснув плече напарника, а, вже за мить, ледь не відсахнувся: очі Фелікса світилися, зіниці звузилися.

Він спробував опанувати себе. Глибоко вдихнув, заплющив очі. Коли знов подивився на Рому, ті вже були звичайними - людськими.

- Щось мені вже мариться - Рома похитав головою.

- Скальд завжди каже, що я нестриманий - зітхнув він, а потім піднявся на ноги та відійшов до дверей. На мить він зник у мареві і тепер на його місці сидів великий сріблястий кіт. Муркнувши, він підійшов до Роми та штурхнув головою його коліно.

- Феліксе, як ти тут опинився? Я мабуть сплю... - Рома почав терти очі. Хлопець аж ніяк не міг повірити в те, що перед ним сидить його Фелікс.

Тим часом, кіт відійшов в бік, сів та вкрив хвостом лапи.

У коридорі почулися кроки. Двері відчинилися і до кімнати зайшов командир розвідників, Скальд.

- Не втримався. А я казав...

Чоловік зайняв вільний стілець поряд з Ромою.

- І що ти йому розповів? – спитав він, невдоволено дивлячись на Фелікса. Той знову став людиною і вмостився на своєму ящику.

- Я не встиг багато розповісти. Побачив Злиднів і не стримався - розвів він руками.

- Хто ви такі? – Рома розгублено дивився то на Фелікса, то на Скальда.

- Ми звичайні коти, які мешкають поруч з людьми. А ще ми Вартові. Коли в світі з'являється багато Злиднів, в нас прокидається пам'ять Роду і ми можемо приймати людську подобу. Ми перевертні навпаки. Людська подоба - це наш переверт, а котяча - справжня – пояснив Скальд.

- А ці Злидні?

- Їхню природу до кінця ніхто не знає. Вони суцільне зло. Коли їх дуже багато, вони можуть спровокувати Прорив. Але ми цього не допустимо! Та колона в лісі, її треба знищити. Отримаємо зброю, а потім, за допомогою дронів, зможемо зупинити ворога - під час розповіді, Скальд пильно спостерігав за реакцією хлопця.

- А хтось ще про вас знає? - запитав Рома, нарешті обміркувавши почуте.

Скальд посміхнувся:

- Думаю, що багато хто вже щось підозрює. Наша натура дуже залихвацька, іноді ми не стримуємось і виказуємо себе.

- Чому ви так просто мені все це розповідаєте?

- Це все через нього – він кивнув у бік Фелікса. - Він сказав, що ти його родина.