1

Споруда, в якій розташувались загони, колись була школою. Нажаль, тут мало чого залишилось від минулого життя. Рома ішов коридорами і бачив сліди війни: металеві частки, які застрягли в стіні, забиті дошками вікна, ставший дибки паркет на підлозі.

На підвіконні сидів юнак. Він зосереджено пришивав ґудзика до куртки і бурмотів під ніс.

- Привіт - Рома підійшов до нього.

Хлопець вколов голкою пальця, вилаявся і зістрибнув з підвіконня.

- І тобі привіт. Щось я тебе раніше тут не бачив - він схилив голову до плеча.

- Ми тільки вчора приїхали.

- А-а, так це у вас дрони? Цікаві "пташки" - пожвавішав юнак. - До речі, я Лікс, а ти...

- Я Саппорт, Роман. А Лікс - це ім'я чи позивний?

- І те, і інше.

- Що ти маєш на увазі?

- Мене звуть Фелікс, скорочено - Лікс. Так мене назвав старший брат.

Рома одразу згадав іншого Фелікса - великого сірого мейн-куна, який залишився вдома. На душі стало сумно. Чи все з ним гаразд?

Лікс підхопив нитки та сховав до кишені. Зав'язавши куртку на поясі, він невдоволено пробурмотів:

- Ненавиджу це макраме. Завжди щось порветься, а я з голками не товаришую. Ти вже їв? - поцікавився Лікс.

- Ще не встиг.

- Тоді пішли - він потягнув носом повітря. - Каша з м'ясом - те що треба.

Прямуючи коридором, хлопці опинилися в шкільній їдальні. За столом біля вікна вже снідали обидва загони. Лікс пішов по тарілки, а Рома сів до столу. Чоловік поруч налив йому у кружку чаю. Хлопець зробив ковток. Запашний, здається з м'ятою. Краєм ока він побачив, як Лікс підійшов до дівчат і благально склав руки.

Повертався хлопець розчарованим. Поставивши тарілки, він плюхнувся на стілець.

- Соля - то кремінь! Не дівча, а статуя мармурова!

- Будеш чай? - звернувся Рома до Лікса.

Той зморщився:

- Я таке не п'ю.

- Наш малюк тільки молоко п'є, не звик ще до дорослих напоїв - хихотнув Кремез.

Лікс відірвав погляд від тарілки та суворо подивився на жартівника. Той підняв догори обидві руки.

- Тихо, тихо. Твої таргани - лише твої.