Трешквін, дика жінка і гола

Авраам народив Ісаака.                                Ісаак народив Якова.                                     Яків народив Юду та його братів                (Святе Письмо)

Вона простувала з малюком на дитячий майданчик, коли помітила покладені біля смітника гарні штани, чисті і випрані, дві штуки. Знаєте, ці новітні смітники в хижацьких новобудовах, що запаковані і замкнені на колодку в брунатних металевих ящиках? Так одразу й не збагнеш, що це.

Занадто мізерні для дров’яного сарая і завеликі для сільського нужника, насаджені прещедро замість медових сосен усюди, разом з багатоповерхівками. Ці мають непристойно пишні назви, з огляду на візуальну та ідейну вбогість. Вона вирішила не підходити поки що до знахідки, всюди були перехожі, сусіди, автівки, і забрати її на зворотньому шляху.

На майданчику вони бавилися, гойдалися поряд на гойдалках, дерлися усіма хитромудрими лаштунками. Практикували футбола нічиїм м’ячем, вітер брав участь також. Вона грала брутально, вибивала м’яча малюкові просто з рук, користала своєю перевагою, копала хитро й далеко. Йому це подобалося, він реготався, завзято бігав, наздоганяв і ..щосили промахувався.

Малюк кохався у машинах, жодної не минав, особливо його цікавили ті, що мають сирени та лампочки нагорі. Він перший звернув увагу на жовтогарячий металевий фургон, що нечутно під’їхав і тепер ковтав вміст великих контейнерів із сміттям.

Робочі мали атлетичну будову, рукавиці і спортивні штани з білими лампасами. Стоячи на хитромудрих важелях, вони пишалися у майках-алкоголічках, вигравали пристойними біцепсами, чіпаючи ланци з гаками до металевих ящиків. Були ладні і схожі радше на спортсменів, ніж на вояків смердючого фронту.

Вони облишили свою біганину і замилувалися, вона - чоловічими статурами, малюк - кузовом машини. Раптом, серце їй забилося швидше, чи забрали хлопці здобич, котру вона пасла? Добре, що був вже час обідати і спати, тож рушили додому.

По дорозі врятували молодого джмеля, що малюк знайшов на бруківці. Джміль кумедно перекидався, як ведмідь, задираючи волохату дупу догори. Вона віднесла бідолаху до паркана приватного будинку і заховала під листок. Для неї не важило, житиме цей джміль чи сконає. Не пасувало лишати живу істоту під ногами й колесами, з поваги до чуда його життя і тіла.

Вона навчала малюка: все хоче їсти і жити! Малюк чудово це розумів, оточений велетнями з усіх боків та всім велетенським. Він також не хотів бути розчавлений ногами якогось слона чи вантажівкою, котрі так обожнював. Вони йшли через дорогу хитромудрими зигзагами, від плотів старих приватних будинків, до вуличних псів біля підніжжя нових багатоповерхівок. Поволі наближались до замкненого ящику смітника, де їй впали у око залишені кимось непотрібні штани.

На прогулянках, крім благодійної та спортивної діяльності, вони мали й вітальну. Віталися з усіма наявними вуличними псами: Рудим і Чорним, чухали животика з цицями незнайомій рудій сучці. Обзервували, як заклопотані бджоли і довгоногі оси прилітали напитися води з захаращеної старим дубовим листям баюри.

Так, природно і невимушено вони підійшли до знахідки. Вона кинула оком і впевнилася, що це тонкі недоджінси, якраз на літо, чисті і випрані. Тоді узяла їх і запхала до однієї з торбів, що мала досить. Один пакет вміщував малюкове майно: лопатки, відра, вантажівки та екскаватори. У наплічнику були вода, банани, додатковий одяг, серветки тощо.

Вдома вона поміряла знайдені штани. Не здивувалася, коли виявилося, що обидві пари якраз її розміру, тому сіли ідеально. З досвіду знала, що татусь Всесвіт завжди передає їй подарунки, з огляду на нагальні потреби і відповідно до її розмірів. Одні недоджінси були цегельного кольору вузкачі, інші темно-сірі, кльоші.

Їй було цікаво, чому атлети - сміттярі не забрали собі цю знахідку? Встидалися одне перед одним порпатися у непотрібі? Кохалися лише у спортивних штанях з лампасами? Одразу зрозуміли, що одяг жіночий? Навряд, чи довідається колись про це.

Вона добре знала, щоб знайти щось цікаве та помічне не обо’язково було нишпорити смітниками. Якось, вона побачила величезного пакета з мотлохом у своєму під’їзді, хазяї виставили його за двері, як непотріб, кількома поверхами нижче. У студентські роки вона була причетна до практики, коли в гуртожитку виставлялося на підвіконня усе, що шкода було викинути, але не випадало ним користуватися. Це були підручники, товстезні томи класичної літератури, напівзасохлі вазонки, всіляке кухонне начиння, одяг, дитячі іграшки, тощо.

Тоді її вразив у саме серце трилітровий слоїк, наповнений на три чверті червоною ікрою, що зверха трохи поросла була мохом. Хтось, кому його надіслали, не міг собі дати ради з цією стравою, з таким об’ємом. Речі недовго залишалися на підвіконні, вони щезали швидко і загадково, підібрані новими власниками, як сироти чи кошенята, покинуті з невідомих причин.

В пакеті вона знайшла силу чудового одягу з тонких тканин. Тут були пристойні лахи, цілком добрісінькі, що вочевидь належали котрійсь офісній біксі. Офісні мешканки мають певного дрескода і мусять міняти одіж щодня і щосезону. Виправдовуючи тяжку працю і надмірну кількість грошей, що заробляють, замкнені в модних овпен спейсах, вони повинні виглядати не гірше відповідного рівня. Вона - не мусила, проте в лахах кохалася: порпатися, комбінувати, багатошаровість і еклектичність Бохо. Годинами крутилася біля дзеркала, створюючи неповторні і стильні луки, як письменник свої романи чи художник полотна.