10

Я ніколи не обговорюю особисте.Ніколи,це моє правило.Одне з небагатьох, які я не порушую.Але сьогодні я вже порушив достатньо.Я сидів у кабінеті.Тільки лампа на столі.І тиша, яка не заспокоює, а тисне.Перед очима знову і знову одна сцена.Вона.Її губи.Її подих.І той момент, коли я втратив контроль остаточно.Я провів рукою по обличчю.
— Це було помилкою.
Але всередині одразу відгукнулося:
“Тоді не повторюй.”
Я стиснув щелепу.
— Чорт.
— Ти або зійдеш з розуму, або скажеш уже, що сталося.
Я підняв погляд.
Макс стояв у дверях, сперся плечем об косяк.
— Ти коли заходиш — стукаєш?
— Коли ти виглядаєш так, ні.
Я зітхнув.
— Чого тобі?
Він зайшов всередину.Закрив двері і сів навпроти.
— Розповідай.
— Нема про що.
— Є.
Він подивився на мене уважно.
— Інакше ти б не сидів тут як після нокауту.
Я мовчав.Кілька секунд.Потім ще.І нарешті сказав:
— Я поцілував її.
Макс не відразу відреагував.А потім повільно кивнув.
— Ого.
— Оце і вся реакція?
— Ні.
Він усміхнувся.
— Я просто чекаю продовження.
Я видихнув.
— І сказав, що це помилка.
Макс різко перестав усміхатися.
— Ти серйозно?
— Так.
— Після того, як поцілував?
— Так.
Він провів рукою по обличчю.
— Ти ідіот.
— Дякую.
— Ні, реально.
Він нахилився вперед.
— Ти сам розумієш, що зробив?
Я мовчав.Бо розумів.
— Вона що?
— Пішла.
— Звісно, пішла.
Пауза.
— І що тепер?
Я відкинувся на спинку стільця.
— Нічого.
— В сенсі?
— В сенсі… нічого.
Я подивився на нього.
— Я не буду це продовжувати.
Макс тихо засміявся.
— Ага.
— Що?
— Ти серйозно зараз намагаєшся переконати мене чи себе?
Я стиснув щелепу.
— Це неправильна історія.
— Чому?
— Бо вона клієнт.
— Вже ні.
— Бо це ускладнить все.
— Уже ускладнило.
Я різко подивився на нього.
— Я не буду лізти туди.
Макс кілька секунд мовчав.
А потім спокійно сказав:
— Тоді чого тебе так ламає?
Тиша.
І це питання зависло між нами.Неприємне.Правильне.Я відвернувся.
— Я не знаю.
— Брешеш.
Я не відповів.Бо цього разу він був правий.
— Йдемо.
Я підняв брову.
— Куди?
— До нього.
Я одразу зрозумів.
— Ні.
— Так.
— Макс—
— Ти сам зараз нічого не вирішиш.
Він підвівся.
— А він поставить тобі мозок на місце.
Я зітхнув.
— Мені не потрібен ніхто—
— Потрібен.
Він подивився прямо на мене.
— Бо інакше ти все зіпсуєш.
Пауза.І я зрозумів, що вже зіпсував.Я піднявся.
— Добре.
Кабінет Тимофія був таким самим, як і він сам.Стриманий,чіткий,без зайвого.Він сидів за столом і щось переглядав.Підняв погляд, коли ми зайшли.
— Якщо ви не з робочим питанням — краще потім.
Макс одразу:
— З робочим.
Тимофій ледь примружився.
— Слухаю.
Я мовчав.
— Денис? — коротко сказав він.
Я видихнув.
— Я… облажався.

Він відкинувся на спинку крісла.
— Конкретніше.
Я провів рукою по потилиці.
— Клієнтка.
Його погляд одразу став уважнішим.
— Далі.
— Конфлікт.
— Далі.
— Поцілунок.
Пауза,коротка,але відчутна.
— І?
Я стиснув щелепу.
— Я сказав, що це помилка.
Макс тихо фиркнув.Тимофій перевів на нього погляд.
— Вийди.
— Але...
— Вийди.
Макс підняв руки.
— Добре.
І вийшов.Ми залишилися самі.
— Ти розумієш, що зробив? — спокійно запитав Тимофій.
— Так.
— Ні.
Він похитав головою.
— Ти не розумієш.
Я нахмурився.
— Поясни.
Він нахилився вперед.
— Ти спочатку дозволив цьому статися.
— Потім злякався.
— І замість того, щоб взяти відповідальність вдарив.Я стиснув кулаки.
— Я не...
— Саме це ти і зробив.
Я відвернувся.
— Я не хотів її втягувати в це.
— В що?
— В складну історію.
Тимофій ледь усміхнувся.
— А ти думаєш, вона не доросла?
Я мовчав.
— Чи ти просто вирішив за неї?
Я різко подивився на нього.
— Я хотів як краще.
— Для кого?
І знову без відповіді.Він кілька секунд дивився на мене.А потім спокійно сказав:
— Тобі вона подобається.
Я одразу:
— Це не...
— Не заперечуй.
Його голос став жорсткішим.
— Я це бачу.
Я стиснув щелепу.
— Це ускладнить все.
— Так.
— І?
Я подивився на нього.
— Ти радий це чути?
Він ледь усміхнувся.
— Ні.
Пауза.
— Але це нормально.
Я не відповів.
— Ненормально — це тікати.
Ці слова вдарили точно.
— Що я маю зробити? — тихо запитав я.
Він відповів одразу:
— По-перше — вибачитися.
Я стиснув кулаки.
— І?
— По-друге — перестати вирішувати за неї.
Пауза.
— І якщо ти щось відчуваєш , та може й вона не проти?він трохи нахилив голову,
— перевір це.
Я скептично видихнув.
— Тобто просто почати відносини?
— Ні.
Він відповів спокійно.
— Просто бути чесним.
Я підвівся.
— Це погана ідея.
Він ледь усміхнувся.
— Можливо.
— І ти все одно це радив?
— Так.
— Чому?
Він подивився прямо на мене.
— Бо ти все одно це зробиш.
Пауза.
І потім тихіше:
— Питання тільки в тому, чи зіпсуєш усе остаточно чи спробуєш зробити правильно.Я мовчав.Кілька секунд.А потім кивнув.
— Добре.
Я розвернувся і пішов до дверей.
— Денис.
Я зупинився.
— Що?
Він сказав спокійно:
— Не тягни.
Я кивнув.
І вийшов.
У коридорі стояв Макс.
— Ну?
Я подивився на нього.
— Він сказав, що я ідіот.
Макс усміхнувся.
— Я теж.
Я видихнув.
— І що мені треба вибачитися.
— О.
— І бути чесним.
Макс кивнув.
— Це складніше.
Я тихо сказав:
— Знаю.
Пауза.
І потім:
— Але я це зроблю.Вперше за весь цей чася був упевнений хоч у чомусь.Я більше не буду тікати.Бо якщо я знову це зроблю я втратю її остаточно.А цього я вже не хочу. Набравшись сміливості я дістав телефон та набрав повідомлення: