8

Я помітив її одразу. Ще до того, як вона встигла дійти до дверей залу,стежив як вона проходила повз великі вікна залу ще будучи ззовні.Двері відчинилися. Легкий рух.І вона - Аліна.Я навіть не хотів дивитися,але почув її милий голос.Подивився, якось автоматично.І одразу зрозумів: вона прийшла не одна.Поруч із нею йшов він, Ігор - один із тренерів.Спокійний та врівноважений, і занадто нормальний.Вони щось обговорювали.Вона усміхалася.Легко, ніби нічого не сталося.Ніби вчорашньої розмови взагалі не було.Ніби мене взагалі не існує.Я відвернувся, різко.
— Зосередься, — сказав я собі.
Це не має значення. Ти сам це зробив.Сам усе закінчив,тож тепер це не твоя справа.
— Денис, дивись.
Я перевів погляд на хлопця перед собою.
— Рука вище.
— Так?
— Так.
Я показав рух.Проконтролював чіткість роботи.Все як завжди.Але погляд зраджував,бо кожні кілька секунд він сам повертався до неї - не хотів, але дивився.
— Ігор, так?
Я почув її голос.І це було гірше за все.Бо він був легкий,спокійний, мелодійний.
— Так, — відповів він.
— Почнемо з бази.
— Добре.
Я стиснув щелепу.База.Звичайне тренування.Нічого особливого,але чомусь це дратувало сильніше, ніж повинно.Вона стояла перед ним,повторювала рухи. Слухала.Іноді сміялася.І він наближався занадто близько.Торкався її руки.Коригував положення. Пояснював так само, як робив я,абсолютно так само.Я різко відвернувся.
— Ще раз.
— Що?
— Я сказав — ще раз.
Хлопець переді мною здригнувся.
— Добре.
Я говорив жорсткіше, ніж потрібно,різкіше, швидше.І розумів це,але зупинитися не міг.
— Денис.
Я не відразу відреагував.
— Денис.
Я підняв погляд. Переді мною стояв Макс.
— Що?
— Ти зараз зриваєшся.
— Ні.
— Так.
Я холодним поглядом глянув на нього.
— Займайся своїм.
Він зітхнув.
— Це через неї?
Я мовчав.
— Серйозно?
Я різко відповів:
— Мені все одно.
Макс ледь усміхнувся.
— Ага.
— Іди працюй!
Він підняв руки.
— Уже йду.
Але перед тим додав:
— Тільки не влаштовуй тут сцену.Я нічого не відповів. Але слова зачепили.Бо він був правий і це дратувало ще більше.Я намагався не дивитися.Справді намагався.Але вона сміялася, знову.І я знову повернув голову.Ігор стояв занадто близько.Його рука на її талії.Наче це нормально.Наче це просто робота.Я відчув, як всередині щось різко стискається.
— Це не ревнощі, — тихо сказав я сам собі.
— Це просто професійне. Я навіть сам не повірив у це.
— Добре, спробуй ще раз.
Його голос був спокійний, впевнений. Я зробив крок вперед.Сам не зрозумів коли.Просто пішов.
— Неправильно.
Вони обидва обернулися.Аліна та Ігор.Я зупинився поруч.
— Що? — спокійно запитав Ігор.
Я подивився на нього.
— Ти неправильно ставиш їй корпус.
Тиша. Аліна дивилася на мене. Уважно, з цікавістю і трохи з викликом.
Ігор відповів спокійно:
— Я знаю, що роблю.
— Не схоже.
Пауза. Напруга. Він ледь усміхнувся.
— Хочеш показати?
Я кивнув.
— Так.
Я підійшов ближче до неї.Занадто близько.Навмисно.
— Стань рівно, — сказав я.
Вона спочатку не рухалася.Просто дивилася мені в очі.
— Ти ж більше не мій тренер, — тихо сказала вона.
Я відповів так само тихо:
— Поки що.
Пауза.І вона зробила те, що я сказав.Я поклав руку на її спину.І одразу відчув це.Те саме.Напруга.Тепло.І повну відсутність контролю, але разом з тим полегшення.
— Ось так,  сказав я.
Голос був нижчий, ніж зазвичай.Вона не відводила погляду.
— Так краще?
— Так.
Кілька секунд.Ніхто не рухався.Ніхто не говорив.І це вже було не про тренування.
— Дякую, ви поговоріть, я вас залишу, а потім продовжимо - сказав Ігор.
Я прибрав руку, зробив крок ближче до неї, не знаю як все відбулось, хто кого поцілував.Для мене світ неначе зупинився,я не розумів це моя уява чи реальність.Поцілунок був наполегливий, палкий і такий солодкий.Але щось різко зупинило мене ,я відсторонився та промовив:

— Вибач, але це було помилкою.
Я подивився на неї.Останній раз і побачив це - її легку усмішку.Наче я програв.Вона різко відвернулась, і пішла.Я вийшов у коридор порожній і такий тихий.І нарешті зупинився.
— Чорт.
Я провів руками по обличчю.Серце билося швидше, ніж після будь-якого тренування.

І найгірше було те, що я вже нічого не міг з цим зробити.Бо я сам відштовхнув її,сам поцілував.І тепер дивлюся, як вона йде до іншого.Я стиснув кулаки.І вперше за довгий час відчув щось дуже просте - не хочу її відпускати,але, можливо вже запізно.