5

Аліна
Я прийшла раніше,набагато раніше ніж потрібно.Це було незвично навіть для мене.Я ніколи не приходжу раніше,ніколи.Але сьогодні я не хотіла запізнюватися. Не хотіла давати йому ще один привід дивитися на мене так, ніби я просто чергова дівчина, яка не витримає і втече.Я набагато краще ніж він думає.
— Дурниця, — тихо сказала я собі.
Я пройшла у зал.Ще було напівпорожньо.Кілька людей тренувалися.Грала тиха музика.Я зробила розминку сама,без нього.І весь цей час ловила себе на думці, що чекаю і виглядаю його.
— Не думав, що ти прийдеш раніше - тихо промовив Денис.
Я навіть не здригнулася.Але всередині щось відгукнулося.Повільно повернувшись перевела погляд на нього - Денис стояв позаду.Спокійний, стриманий та зібраний, як завжди. Але сьогодні в його погляді було щось інше.Щось уважніше та ніжніше.
— Я теж не думала, — усміхнулася я.
— Прогрес.
— Не звикай.
Він кивнув у бік килимка.
— Почнемо.
— Уже?
— Ти ж прийшла працювати.
Я зітхнула.
— Добре.
Але сьогодні тренування було інше.Повітря між нами стало щільнішим,кожен рух — ніби ближче ніж потрібно,кожен погляд — затримується довше.
— Рівніше спину.
Його голос був тихий.Він стояв позаду.Занадто близько.Я відчувала його присутність буквально шкірою,від нього йшло таке тепло,що я не могла сконцентрувати увагу,весь час мене кидало то в жар,то в холод.
— Я намагаюся.
— Недостатньо.
Його рука торкнулася моєї спини.Ледь,так ніжно,але так гаряче і цього вистачило.
Я різко вдихнула та вдихнула.
— Так?
— Так.
Він провів рукою трохи вище.Коригуючи положення.
Професійно та правильно,але занадто відчутно.
Я повільно повернула голову.
— Ти завжди так працюєш?
Він не відвів руки одразу.
— Як?
— Занадто близько.
Кілька секунд тиші.
І потім він повільно прибрав руку.
— Ти сама підійшла.
Я ледь усміхнулася.
— Можливо.
Тренування продовжилося.Але тепер це вже було не просто тренування.Це було щось інше.Я зробила ще одну вправу і спеціально затрималася.
— Допоможеш?
Він підійшов без зайвих слів.Знову близько,знову занадто.Його руки торкнулися моїх.Спрямували рух.
І на секунду він затримався не відпустив.
Я відчула, як серце почало битися швидше.
— Денис.
— Що?
— Ти мовчиш.
— Я працюю.
Я тихо засміялася.
— Ні.
Я підняла голову і подивилася йому в очі.
— Ти думаєш.
Його погляд став темнішим.
— Не вигадуй.
— Чому ти злишся? — прошепотіла я.
Він відповів не одразу,але не відступив.
— Я не злюся.
— Брешеш.
Його щелепа напружилася.
— Тобі здається.
Я зробила ще один маленький крок вперед.
Тепер між нами майже не було відстані.
— Це через того хлопця?
Його погляд різко змінився.Влучила.
— Це не має значення.
— Для тебе — має.
— Ні.
— Так.
Я відчула, як напруга наростає,все між нами буквально тріщить та лущить.
— Чому? — тихо запитала я.
Він нахилився ближче.
Його голос став низьким та тихим.
— Бо ти приходиш сюди не для цього.
Я прошепотіла:
— А для чого?
Він дивився прямо в очі.
— Шукаєш пригод.
— А якщо ні?
Кілька секунд і все. Межа. Він різко зробив крок ближче,його рука вперлася в стіну позаду мене.Я не встигла навіть зреагувати.
— Тоді скажи прямо, — тихо сказав він.
Я затримала подих.
— Що саме?
Він нахилився ще ближче.
Я відчула його подих.
— Чого ти хочеш?
Моє серце билося так голосно, що я була впевнена — він це чує.Я ледь прошепотіла:
— А ти?
Він завмер на секунду.На одну коротку секунду.Його погляд опустився на мої губи.І в цю митьсвіт ніби зупинився.Я навіть не зрозуміла, хто зробив цей рух першим,я чи він?Але відстань між нами зникала.
— Денис!
Чийсь голос різко розірвав момент.Ми одночасно відступили.Наче нас облили холодною водою.Я швидко вдихнула.Він відвернувся.
— Що?
Макс стояв за кілька метрів.
— Там тебе питають.
Денис кивнув.
— Йду.
Він навіть не подивився на мене.Просто пішов.
І це вдарило сильніше, ніж усе інше.Я залишилася сама,так і стояла біля стіни.І намагалася зрозуміти, що щойно сталося.Потім повільно провела рукою по губах.Серце ще не заспокоїлося.
—Що це було?
Я різко взяла свої речі і пішла до виходу.Не обертаючись.Бо якщо б обернуласяможливо, повернулася б назад.Щвидко переодягнувшись я вилетіла з залу неначе хтось за мною женеться.На вулиці було прохолодно.Я вдихнула повітря і тихо сказала сама собі:
— Це просто тренер.Хоча в глибині душі вже знала, що це вже давно не просто.Я заплющила очі на секунду,зробила глибокий вдих та видих і промовила до себе - Я зайшла занадто далеко.І він теж,і якщо ми не зупинимося далі буде тільки складніше.
Але найгірше було те,що я вже не була впевнена,що хочу зупинятися.