4

Денис
Я не люблю втрачати контроль.Над ситуацією,над тренуванням,над собою - у моїй роботі це принципово. Якщо ти не контролюєш — ти програєш.Все наче просто, але сьогодні щось пішло не так.Я стояв у залі після тренування і дивився на двері, за якими щойно зникла Аліна.Тиша навколо поступово розвіювалась,чи то вона була в моїй голові, чи наяву я так і не зрозумів.Хтось дотреновувався,хтось розмовляв. Звичайний день. Але в голові крутилася тільки одна сцена. Вона,її голос,її погляд і те, як вона стояла занадто близько, я відчував її тепло.
— Чорт.
Я провів рукою по волоссю.Це було неправильно.Все це.Вона — не мій тип.Зовсім.Занадто легка,занадто яскрава,занадто непередбачувана. А я не працюю з непередбачуваними.
— Брат, ти когось вбив,щось сталося чи просто задумався?
Я обернувся.Макс стояв поруч і усміхався.
— Ти щось хотів?
— Просто перевіряю, чи ти ще живий.
Я зітхнув.
— Займайся своїм.
Він підняв руки.
— Уже займаюся.
І потім:
— Вона симпатична.
Я різко подивився на нього.
— Хто?
— Та новенька.
Я стиснув щелепу.
— І?
— І все.
Він зробив вигляд, що розминається.
— Просто кажу.
Я зробив крок ближче.
— Ти хочеш щось сказати — скажи прямо.
Він усміхнувся.
— Ти дивишся на неї не як тренер.
Це вдарило точніше, ніж я очікував.
— Не вигадуй.
— Я нічого не вигадую.
Я відвернувся.
— Закрий тему.
Макс тихо засміявся.
— Добре.
Але перед тим як піти, додав:
— Тільки не перегни.
Я нічого не відповів.Але слова залишилися.Я повернувся до роботи.Тренування,звичний ритм.Але думки постійно поверталися до неї.До того моменту, коли вона стояла поруч.І дивилася прямо в очі. Без страху,без паузи. Наче кидала виклик.
— Чому тебе це взагалі хвилює?
Я стиснув кулаки. Мене це не хвилює. Не повинно. Але коли я побачив, як хлопець з нею розмовляє як він нахиляється ближче і як вона усміхається,
щось всередині різко напружилося. Неприємно,жорстко,нелогічно, стало не по собі.
— Це просто робота, — тихо промовив до себе.
— Вона клієнт і все.Я встав і попрямував до зали.Після того як зал почав порожніти, я залишився сам.Люблю цей час,коли тихо,коли можна зібратись думками.Я підійшов до груші і вдарив.Раз,ще раз,ще.Рухи були чіткі та звичні.Але всередині було напруження.Не фізичне.І це дратувало найбільше.Я зупинився.Вдих і видих, як раптом зловив себе на думці.Вона сказала, що я її дратую.Раптом я усміхнувся сам до себе.
— Взаємно...
Але чомусь це не звучало як перемога.Я сів на лавку і взяв пляшку води, у голові з’явилася ще одна думка.
Вона повернеться.Я був у цьому впевнений.Бо бачив цей погляд.Вона не з тих, хто здається.
Я провів рукою по обличчю.
— Тримай дистанцію.Це головне правило.Тренер — і клієнт.Ніяких ігор.Ніяких емоцій.Ніяких зайвих думок.
Все просто, повторював сам собі як мантру.Я піднявся.Зібрав речі, і вже виходячи із залу, раптом зупинився.В голові знову прозвучав її голос:
“І подивимось, хто з нас несерйозний.”
Я тихо видихнув.