3

Я запізнилася спеціально.Не сильно — хвилин на десять.Рівно настільки, щоб це було помітно.Я повільно зайшла в зал, знімаючи навушники і роблячи вигляд, що взагалі не поспішаю.Всередині все було як завжди. Ритм,рух,контроль.І він,Денис стояв біля тренажерів і щось пояснював хлопцю.Я навіть не намагалася одразу підійти.Просто стала трохи осторонь і почала розминатися.Але краєм ока все одно дивилася на нього.Спокійний та зосереджений.Наче мене тут і немає.
— Привіт.
Я обернулася.Переді мною стояв незнайомий хлопець. Високий, усміхнений, з легкою самовпевненістю в очах.
— Привіт.
— Ти новенька?
Я ледь усміхнулася.
— Можна і так сказати.
— Я Макс.
— Аліна.
Він кивнув.
— Ти до кого займатися?
Я на секунду замислилася.
І відповіла трохи голосніше, ніж потрібно:
— До Дениса.
Макс усміхнувся.
— О, тоді тобі пощастило.
Я скептично підняла брову.
— Справді?
— Він найкращий тренер тут.
— І найжорсткіший.
Макс засміявся.
— Є таке,але результати всі показують найкращі.
Він трохи нахилився ближче.
— Але якщо що, я можу допомогти.
Я усміхнулася.
— Допомогти?
— Ну, показати щось простіше.
— Ти зараз намагаєшся мене врятувати?
— Можливо.
Я засміялася.
— Це мило.
І саме в цей момент я відчула погляд.
— Аліно.
Його голос прозвучав рівно та спокійно.Але щось у ньому змінилося.Я повільно обернулася.
— Так?
Він дивився прямо на мене.Потім на Макса.І знову на мене.
— Ми починаємо.
Я підняла брову.
— Уже?
— Ти запізнилася.
— Всього на десять хвилин.
— Саме тому.
Я знизала плечима.
— Я ж прийшла.
Він зробив крок ближче.
— Наступного разу не запізнюйся.
Його голос був різкий та наче знервований.
Я ледь усміхнулася.
— Добре, тату.
Макс тихо засміявся позаду.І це було помилкою. Денис різко перевів погляд на нього.
— У тебе є робота?
Макс одразу випрямився.
— Є.
— Тоді займайся нею.
Кілька секунд напруги і Макс відійшов.Я провела його поглядом,а потім повернулася до Дениса.
— Ти зараз його вигнав?
— Я його направив.
— Дуже переконливо.
Він не відповів.
— Розминка.
— Знову?
— Ти вже знаєш правила.
Я закотила очі.
— Це стає нудно.
Він зробив ще один крок ближче.
— Тоді давай ускладнимо.
Я примружилася.
— Це звучить як погроза.
— Це обіцянка.
Цього разу тренування було жорсткішим.Значно жорскішим.Він не давав мені ні секунди перепочинку.
— Швидше.
— Не халтур.
— Контролюй.
— Дихай.
— Я дихаю! — невдоволено обурилася я.
— Погано.
Я різко зупинилася.
— Ти спеціально?
— Що саме?
— Тиснеш.
Він підійшов ближче.
— Я треную.
— Ні.
Я зробила крок йому назустріч.
— Ти злишся.
Його очі трохи звузилися.
— З чого ти взяла?
Я нахилилася ближче.
— Бо ти дивився на мене так, ніби я щось зробила погане.Він мовчав.І це вже було відповіддю.
Я тихо додала:
— Це через нього?
Його щелепа напружилася.
— Повернись до вправ.
Я усміхнулася.
— Ого.
— Аліно.
— Що?
— Не грайся.
Я підняла брову.
— А хто сказав, що я граюся?
Кілька секунд ми просто дивилися одне на одного.І повітря між нами стало важчим,щільнішим. Наче щось мало статися.
— Чому тебе це взагалі хвилює? — тихо запитала я.
— Не хвилює.
Я ледь усміхнулася.
— Брехня.
Він різко відвернувся.
— Продовжуй тренування.
Я зробила крок до нього.
— Скажи чесно.
Він повернувся.І тепер був ближче, ніж потрібно.
— Ти тут тренуватися прийшла чи знайомитися?
Це вдарило.Стало гірко на душі, неприємно. Я схрестила руки.
— А це має значення?
— Для мене — так.
— Чому?
— Бо я не працюю з тими, хто несерйозний.
Я відчула, як всередині щось стиснулося.
— Ти думаєш, я така?
— Я бачу.
Я зробила крок назад.
— Ти нічого про мене не знаєш.
— Мені достатньо того, що я бачу.
— А я думаю, ти просто робиш висновки, які тобі зручні.
Він стиснув щелепу.
— Можливо.
Я різко сказала:
— Знаєш що?
— Що?
— Ти мене дратуєш.
Він відповів одразу:
— Взаємно.
Я різко взяла рушник.
— Чудово.
І пішла до виходу.Але вже біля дверей зупинилася.
Не обертаючись, сказала:
— Завтра я прийду.
Він мовчав. Я додала:
— І подивимось, хто з нас несерйозний.
І вийшла.Коли двері зачинилися за мною, я глибоко вдихнула.Серце билося швидко,занадто швидко.
— Він мене бісить…
Я провела рукою по волоссю, взялася обома руками за щоки, що пекли як вугілля, і не могла врегулювати своє серце.
— Нестерпний,але чому мені так хочеться повернутися завтра?
Я сама не знала відповіді. Але відчувала одне. Це вже давно не просто тренування. І точно не просто знайомство.Це щось інше.