Тренер, схожий на Ван Дамма

Останнім часом я дуже сильно полюбив грати в бейсбол. Грав його я на смартфоні, то зусиль особливих тут я не мав. Це допомагає мені провести добре вільний час та надає багато позитивних емоцій. В країні нашій Україна такий вид спорту не дуже розвинений, але бувають винятки з правил і про ці винятки я захотів написати своє оповідання.

За часи мого дитинства в мене не дуже добрі були стосунки з однолітками і я часто потрапляв на булінг. І просто сісти вдома і нічого не робити я тоді не міг. Це був 2003 рік, і тоді не було ніяких смартфонів, айфонів та і взагалі інтернет не був сильно розповсюджений, це більше для еліти, а так взагалому, в когось були ігрові приставки, в інших слабкий комп'ютер з білим монітором, на якому теж в ігри грали, але і такі речі не кожен міг собі дозволити, я то точно такого всього не мав, тому опинитись вдома просто тому в свої майже 11 років із за того, що ображали на вулиці, це було не вирішення проблеми, а більше про покарання якесь. В мого батька був знайомий, який свого сина мого майже ровесника, лише 2 роки різниця здав в якусь тоді, де я не знав, секцію, де там вони грали в різні спортивні ігри. Секція була спортивна. Мені це запропонував батько, щоб хоч ціле літо не вдома сидіти, а піти в якусь спортивну секцію та познайомитись з новими друзями. Я подумав чому б ні і погодився на це.

Ця секція знаходилась на території школи номер 17, де там всі учасники займаються на вулиці, бо погода була дуже сприятлива, як для середини літа. Там я зустрів дядька тренера, і цей тренер був реально схожий на відомого голлівудського актора бойовиків Жан Клода Ван Дамма. І обличчям, тілобудовою та навіть десь одягом на нього. На його світло сірій футболці був намальований прапор Сполучених Штатів та напис: “USA”. Йому тоді десь було 25 років, а може й менше, точно я не пам’ятаю. Якби він не заговорив на нашій мові, я так би і подумав, що це Ван Дамм, тільки одного би не зрозумів, якого біса він забув в нашому маленькому містечку О. Тренер виявився добрим. Він на мене справив добрі враження. На тренування їздив на велосипеді “Україна” разом з дружиною та своїм тоді ще малим сином. Там були жорсткі тренування, але мені, як новачку він давав послаблення та завжди контролював, щоб не було бійок одне з одним, лише спаринги і то навчальні. А так повинна була бути дисципліна у вітаннях та в принципі така атмосфера, як в футбольних клубах. В футбольні секції я ходив, то знаю про що пишу.

Там ми бігали по 20 кіл навколо футбольного поля шкільного майданчику, робили зарядку, віджималися від полу на кулаках, я, як новачок мав право і на ладонях віджиматись і попри свої недоліки у віджиманнях і підтягуваннях на турніку, тренер мене не висміював і навпаки підтримував, що все в мене з часом вийде. Також ми бігали у ліс 2км і там спарингували з деревами, де відробляли удари. Після того вже бігли назад до спортивного шкільного майданчику і там нас чекав сюрприз. Ми там грали в бейсбол. В тренера були із собою бейсбольні біти, спеціальні м’ячі для гри і перчатки для тих, хто подає м’яч. Все він це я так зрозумів в школі зберігав в якомусь кабінеті від якого в нього і були ключі. Ось тоді я і ознайомився в реальному житті вперше з такою грою. Ми грали часто в цю гру після тренувань. Правда, я так і не зрозумів тоді, що то за секція, бо начебто якісь спаринги з боями, але грали в бейсбол, лише потім згодом зрозумів, що це за секція.

В цілому мені та секція сподобалась. Там не панувала токсична атмосфера. Так, деякі маргинали були присутні, які могли провокувати бійки, але в цілому колектив був дружній. Тренер той, що схожий на Ван Дамма таку атмосферу розвивав добру. Тому я не жалкую про те, що провів там чи два чи три місяці на жаль точно не пам’ятаю, але проходив туди в 2003 році в ту секцію ціле літо. Це мені загартувало імунітет і я тоді майже цілий рік взагалі нічим не хворів.

Але що могло таке трапитись, що я припинив ходити в ту секцію? Справа в тому, що я зрозумів, що та секція є карате, а я не любив такий вид спорту, бо в мене від нього залишились неприємні спогади, коли я в віці 8 років ходив в одну таку секцію, де натрапив на токсичного тренера та і в підсумку там була токсична атмосфера, де закінчилось тим, що ті учні, які були в тій секції десь сховали мій одяг, я його не міг знайти. Але потім вони всі гуртом зібрались і почали мене вовтузити, наче я футбольний м’яч, прям не карате, а футбол якийсь був,тільки я тут виявився м’ячем. Правда я так і не зрозумів за що мене відфутболили тоді, але після того карате мене більше не цікавило та навіть фільми з бойовими єдиноборствами тоді став дивитись якомога менше. Той випадок і зіграв на те, що я перестав ходити в ту секцію, яка була пов’язана з карате із за таких спогадів про минулу секцію.

Прийняти таке рішення мені тоді було дуже важко. Я приймав його весь в сльозах. З одного боку в того тренера було добре займатись, який схожий на Ван Дамма, там такого не було і всі одне за одного стояли горою. Але, мабуть, якби я в 8 років попав саме в цю секцію, а не в ту минулу, можливо моє відношення до карате могло б стати іншим. Своє рішення я так і не змінив, тому тренеру теж стало прикро, що я відмовився восени туди приходити, він моїм батькам казав, що в мене є потенціал, який ще не розкритий, але що трапилось, то трапилось. Просто я не любив бійки, не любив конфліктів і все, що з ними пов’язано. Плюс це ще било по кишеням моїм батькам, хоча батьки б тоді не поскупились грошей, їм головне, щоб я був щасливий та змінив би свій кругозір, але я був впертий на свої такі рішення і погано те, що моя впертість завжди тягла мене на дно, а не до саморозвитку. Мені мабуть краще тоді було знову повернутись на вулицю і знову дружити з тими, хто мене тоді кривдив, така я дивна людина, не знаю чому так. Батьки мої не такі, але я такий.

Про тренера цього, який схожий на Ван Дамма нічого поганого сказати не можу, навпаки багато чого доброго і вважаю, що такі, як він робив і можливо досі робить важливу місію в розвитку ментальності юних людей нашого міста. Якби ще таких, як він було багато в сфері столярства, електрики, сантехніки, автомеханіки, будівництва, то я впевнений, що наші люди жили б дуже добре, і навіть, які б їх часи не переслідували, але в них би був фах на руках.