Розділ 19

Я дивилася на своє відображення у великому дзеркалі роздягальні, але бачила не просто дівчину з акуратним пучком, ідеальним макіяжем і в сукні, що мерехтіла сотнями дрібних блискіток під софітами. Я бачила спортсменку, яка опинилася на порозі чогось незворотного. За моєю спиною, трохи осторонь, стояв Макар.

Без слів Стрілець повільно підійшов, опустився переді мною на одне коліно й узяв мою ногу. Його сильні пальці почали зашнуровувати мої ковзани. Він уважно перевірив кожне лезо, переконуючись, що все закріплено ідеально. Ми не промовили жодного слова. Повітря між нами було настільки густим від хвилювання, що будь-який звук міг просто розбити цю крихку концентрацію. Це був наш перший справжній, великий іспит на міжнародній арені як пари “спортсменка та тренер”. 

Кілька хвилин тому мені телефонував батько. Його голос звучав сухо, але він побажав мені успіху – це був його максимум перед важливим стартом. Макар теж з самого ранку не випускав телефон із рук, вирішуючи останні моменти з федерацією, яка вимагала тільки найвищих і найкращих результатів.

Коли ми нарешті вийшли до арени, холодне повітря ковзанки миттєво обпекло легені. Біля сусіднього бортика я помітила Саймона, він стояв поруч зі своїм тренером, налаштовуючись на виступ. Помітивши мене, хлопець щиро посміхнувся й ледь помітно кивнув, підтримуючи. Я кивнула йому у відповідь, але миттєво повернула погляд до Макара.

Він зняв із моїх ковзанів чохли й підняв на мене свій важкий погляд. Його долоня на секунду міцно стиснула моє плече.

Серце завмирало, а світ навколо стиснувся до розмірів цього білого льодового овалу. Гучні динаміки арени порушили тишу залу, і диктор урочисто оголосив:

— На лід запрошується Анна Анохіна, Україна!

***

Голос диктора пролунав над ареною, вириваючи мене з заціпеніння. 

— На лід запрошується Анна Анохіна, Україна!

Назвали її ім'я. Я побачив, як плавно змінилося світло, як яскраві софіти звузили свій промінь, залишаючи в центрі лише сліпуче біле коло. Пролунали перші акорди нашої музики.

Аня відштовхнулася від бортика. Вона м'яко, без жодного зайвого зусилля ковзнула до центру арени і стала в початкову позу. Почався прокат…

Я спирався руками об бортик, відчуваючи, як дерево втискається в мої долоні. Мій зір звузився до її постаті.

Перше коло, розгін, вихід на замах. Аня легко, ніби невагома, пішла на перший елемент: сольний каскад. Поштовх, закрутка, ідеальне обертання в повітрі. Вона приземлилася м'яко, впевнено виїжджаючи на зовнішньому ребрі, і одразу ж, без паузи, пішла на другий стрибок. Базовий докрут чистий. Подумки я вже поставив їй плюсові надбавки за вихід. Чудово, Анохіна. Перший бар'єр пройдено.

Музика прискорилася, і вона перейшла до доріжки кроків. Тут Аня повністю розкривалася. Її ребра ковзанів вирізали на льоду складні візерунки, спина залишалася ідеально прямою, а кожен рух рук відгукувався в ритм мелодії. Вона працювала обличчям до суддівської бригади, тримаючи контакт і впевнено забираючи компоненти за артистизм.

Але на обертанні її трохи хитнуло. Центровка змістилася буквально на кілька сантиметрів, і їй довелося докласти зусиль, щоб утримати рівновагу й не втратити швидкість. Це дрібниця, недосвідчене око навіть не помітить, але судді не пробачать. За це точно знімуть пів бала з рівня складності. Я стиснув зуби. 

Нічого, заспокойся, це не критично. Тримай контур.

Аня вийшла з обертання й пішла на найскладніший елемент всієї короткої програми – потрійний аксель. Елемент підвищеного ризику, який ми відпрацьовували до сліз і синців протягом усіх цих виснажливих тижнів.

Анохіна набирала швидкість, готуючись до заходу. На розвороті біля мого бортика її погляд на секунду вихопив мене із темряви залу. Вона подивилася мені прямо в очі. У цьому погляді не було страху, лише рішучість і те саме обіцяне бажання, яке ми обговорювали вчора у її номері.

Мені здалося, що світ навколо сповільнився, а час взагалі зупинився. Серце пропустило удар. Я лише ледь помітно кивнув їй: “Давай”.

Аня розвернулася, зробила потужний поштовх із лівого ребра й злетіла в повітря.

Висота була ідеальною, а кручення – божевільним, надшвидким. Але під час виходу з обертання щось пішло не так. Її корпус завалився вбік буквально на міліметр раніше, ніж лезо торкнулося льоду. Корпус повело, ковзанка з гучним, сухим тріском врізалася в білу поверхню під непідходящим кутом, ноги підкосилися.

У наступну мить гучні, співчутливі крики та важкий вигук жаху прокотилися трибунами.

Тіло Ані з силою вдарилося об твердий лід і за інерцією пролетіло кілька метрів, зупинившись біля протилежного бортика. Вона не піднялася одразу, а залишилася лежати на сніговій крихті, неприродно зігнувшись.

— Аню! — вирвався з моїх грудей крик.

Світ остаточно розпався на шматки. Забувши про правила, про суддів, про камери й кляту субординацію, я смикнув засувку бортика й мало не влетів на лід прямо в цивільному взутті…