Розділ 9

Макар сьогодні був геть іншим. Зовсім не таким, як зазвичай.

Спочатку я стояла біля бортика, затамувавши подих, і з захватом спостерігала за тим, як він катається. Це було неймовірно, навіть попри таку важку травму. Але довго просто спостерігати я не могла, Макар занадто швидко мене помітив. А далі... далі почалася якась дивна, небезпечна гра, правила якої я не розуміла.

Я досі карала себе за те, що бовкнула цю дурницю про хлопця. Навіщо? Щоб здатися дорослою? Щоб захиститися після його слів біля під’їзду? А його провокативні запитання... Вони просто вибили ґрунт у мене з-під ніг.

І ось зараз я стояла поруч із ним посеред величезної, порожньої ковзанки. Мені в голову не вкладалося, як саме ми маємо тренуватися в парі. Ми обоє – одиночники. Ми все життя каталися самі, відповідали самі за себе й звикли тримати дистанцію від усіх. Парування на льоду було для мене чимось із паралельного всесвіту.

— Що ти застигла, Анохіна? — низький голос тренера лунав зовсім поруч. — Підходь ближче.

Я зробила обережний крок на ковзанах. Макар розвернувся до мене обличчям і протягнув руку.

— Дай руку.

Пальці в мене заніміли. Я повільно підняла долоню й поклала її в його руку. Навіть крізь тонку тканину моєї рукавички я відчула чужий жар. Стрілець стиснув мої пальці, не боляче, але так міцно, що в мене серце пропустило удар. Другою рукою він впевнено торкнувся моєї талії, притягуючи мене трохи ближче до себе.

У мене перехопило подих. Відстань між нами скоротилася до якогось небезпечного мінімуму. Я відчувала запах парфумів Макара і мало не тонула в його очах. 

— Дивись на мене, — владно наказав він. — Не під ноги. Не на стіни. На мене. І слухай моє тіло. Якщо я іду ліворуч, ти повертаєш зі мною. Зрозуміла?

Я лише кивнула, не в змозі видавити ні слова.

— Поїхали. М'яко.

Він штовхнувся від льоду, тягнучи мене за собою. Перші кілька метрів були жахливими, я була надто напружена і збивалася з ритму, але Макар не відпускав. Його рука на моїй талії тримала мене міцно, контролюючи кожен мій рух, кожен нахил корпусу.

Це відчувалося чомусь так інтимно. У звичайному одиночному катанні ти один на один із простором. А тут я віддавала весь контроль чоловікові, який рухався зі мною в одному темпі. Поступово я почала відчувати, як його плече торкається мого, як його подих торкається моєї щоки, коли ми розверталися на трійках.

— Розслабся, — прошепотів тренер прямо мені в скроню, і по моїй шиї виступили сироти. — Довірся. Я тебе тримаю.

Макар перехопив мою другу руку, розвертаючи мене обличчям до себе. Тепер ми каталися дзеркально, тримаючись за обидві руки, переплітаючи пальці. Моє серце просто вилітало з грудей, вистукуючи божевільний ритм, який, здавалося, тренер міг відчути через наші зчеплені долоні. Погляд у погляд. Я дивилася в його темні очі й не могла відвести очей, забувши про все на світі.

Раптом Макар збавив швидкість і трохи присів, міцніше фіксуючи мої стегна руками.

— А тепер спробуємо елемент, — сказав він. — Мала підтримка. Я трохи підкину тебе в повітря на переході, а ти маєш повністю розслабити спину. Не бійся.

— Макаре Володимировичу, ми ж... — спробувала заперечити я, але тренер не дав мені договорити.

— Довірся мені, я тебе спіймаю. 

Його руки опустилися трохи нижче, охоплюючи мої тазові кістки. Наш розгін набрав сили. Стрілець зробив різкий поштовх і легко, одним потужним рухом підняв мене вгору.

Я злетіла над льодом. На секунду мені здалося, що я лечу в повітрі, позбавлена ваги. Його руки впевнено тримали мене на рівні його грудей. Я відчула, як напружуються його м'язи під термокурткою, відчула його неймовірну фізичну силу. Серце завмирало від суміші страху й солодкого захоплення.

Макар м'яко опустив мене назад на лід, але не відпустив. Мої ноги торкнулися поверхні, і за інерцією я врізалася грудьми в його груди. Наші тіла зіткнулися, і ми проковзали разом ще кілька метрів, зупиняючись біля самого центру арени.

Обличчя Макара було за сантиметр від мого. Я чула його важке, прискорене дихання. Його рука все ще лежала на моїй талії, пальці злегка стискали тканину моєї кофти, а погляд ковзав по моїх губах, які тремтіли від хвилювання.

Я стояла, притиснута до його грудей, і не могла зробити навіть повноцінного вдиху. Його гаряче дихання обпікало мої губи, а рука на моїй талії все ще тримала мене так міцно, ніби ми досі перебували в русі. Серце калатало десь у скронях, готове ось-ось вистрибнути з грудей.

— Що... що це було? — ледь чутно витиснула я з себе, дивлячись прямо в його темні очі.

Куточок його вуст злегка смикнувся.

— А тобі не сподобалося, Анохіна? — голос Макара прозвучав хрипко, з легким, ледь помітним глузуванням.

Я заворожено хитнула головою, навіть не намагаючись збрехати. Приховати це було просто неможливо, моє обличчя палало, а тремтіння в тілі видавало мене з головою.

Макар витримав паузу, вивчаючи мою реакцію, а потім схилив голову трохи ближче.

— І як тобі було тримати мене за руку? Більш хвилююче, ніж свого хлопця?