Розділ 8

Я вперше за довгий час ступив лезами на лід і вдихнув на повні груди від ейфорії. Відштовхнувся від бортика, набираючи швидкість, згадуючи, як колись жив на арені.

Після тієї фатальної травми коліна лікарі взагалі поставили жорстку заборону на будь-які серйозні навантаження. Офіційно мій суглоб був зібраний по шматочках, і будь-яка надмірна інерція могла закінчитися черговою операцією. Але я чхав на їхні застереження. Я й так втратив колишню фізичну форму, змушений спостерігати за спортом з боку, тож бодай базові навички у мене мають залишитися.

Звісно, про четверні чи той самий злощасний потрійний аксель мова вже не йшла. Але м'язова пам'ять нікуди не зникла. Я розігнався, закладаючи глибоку дугу на зовнішньому реблі, зробив серію швидких трійок, переходячи в корабликову позицію. Зробив м'який, ідеальний за траєкторією подвійний тулуп. Потім різко загальмував, закрутивши снігову крихту біля борта, і зайшов на бауер, вигинаючи спину й відчуваючи, як коліно хоч і терпимо, але віддає знайомим болем.

Сьогодні після обіду в нас за розкладом була хореографія. Мала приїхати запрошена постановниця, щоб допрацювати Аніну довільну програму. Я планував взяти безпосередню участь у цьому процесі, виставити акценти, тому зараз просто розігрівався та розминав суглоби.

Зробивши черговий захід на подвійний сальхов, я приземлився і тільки тоді помітив її.

Аня стояла біля виходу на лід, спираючись долонями на бортик. Вона прийшла раніше. І зараз у її великих очах знову палав той самий захват, який вона останні два дні так старанно намагалася від мене сховати за маскою.

Вона ж колись збирала вирізки з моїми виступами. Дивилася мій олімпійський прокат десятки разів...

Ця думка промайнула в голові раптово, розбудивши в мені щось давнє, спортивне й зухвале. Замість того, щоб зупинитися і запитати, що вона тут так рано робить, я вирішив трохи покрасуватися. 

Я набрав швидкість і видав свій коронний фрагмент з олімпійської програми. Стрімкі розвороти, потужні кроки, божевільний темп – усе те, за що мене колись так любили глядачі. Я катався викладаючись на всі сто. 

І головне, цього разу я не зводив із неї очей.

Я рухався по колу, тримаючи її в фокусі свого погляду, вигинаючи корпус і фіксуючи кожну позу прямо перед нею. Аня не поворухнулася. Вона лише сильніше стиснула пальцями пластиковий бортик, а її губи привідкрилися від захвату. 

Напруження під куполом порожньої арени зросло миттєво, ставши майже відчутним на дотик. Повітря між нами заіскрило від цього жорсткого й водночас небезпечно тягучого контакту, де не було місця субординації.

Я різко гальмував біля самого бортика, піднімаючи лезом невелику хвилю з льодової крихти. З зусиллям перевів подих. Пошкоджене коліно відгукнулося знайомим, неприємним болем, але я не подав виду.

Аня стояла прямо переді мною. Її погляд був прикутий до мого обличчя.

— Вам хіба можна кататися? — тихо запитала вона. У її голосі відчувалася тривога, яку вона навіть не намагалася приховати. — Лікарі ж...

— Я сам несу відповідальність за себе і за своє тіло, Анохіна, — перебив я її, випрямляючись і спираючись ліктями про борт. — А от що ти тут робиш за дві години до початку тренування, це питання.

Вона ледь помітно смикнула плечем, перевівши погляд на ковзанку.

— У мене були плани. Вони скасувалися, тому я вирішила прийти раніше.

— Які це плани можуть бути в Анохіної у вівторок об одинадцятій ранку? — я примружився, пильно вивчаючи її обличчя.

— Це моє особисте життя, Макаре Володимировичу, — вона різко повернула голову до мене, і в її очах спалахнула зухвала іскра. — Воно не стосується льоду.

Я злегка підняв брову, залишаючись абсолютно спокійним.

— Ти собі хлопця, часом, не завела?

— Завела, — відрізала Аня, задираючи підборіддя. — І що?

Аня брехала. У тому, як її пальці міцно вчепилися в бортик, і в цій занадто швидкій відповіді було стільки дитячої невпевненості, що мені ледь стримав посмішку. Але замість цього я зробив крок уперед і перехопив її погляд. Я нахилився над бортиком майже впритул, скоротивши відстань між нашими обличчями до якихось кількох сантиметрів. 

— І як, Анохіна, ти з ним хоч за руку трималася?

— А вам яка справа? — різко зрізала дівчина, намагаючись витримати мій погляд, хоча по її очах чітко було видно, як вона нервує.

— Та просто цікаво, — я злегка усміхнувся куточком губ, не відступаючи ні на сантиметр.

— Окрім того, чи ми трималися за руки, вам ще щось цікаво? — її голос здригнувся, але вона все одно спробувала задерти підборіддя, виглядаючи при цьому абсолютно беззахисно.

— Так, — мій голос став нижчим і провокуючим. — Ти колись каталася в парі?

Аня спершу заніміла під моїм проникливим поглядом, хлопаючи віями. Потім негативно похитала головою, так і не видавивши з себе жодного звуку, а щоки знову розгорілися зрадницьким рум'янцем.

Брехня про “особисте життя” розсипалася миттєво. Аня була надто невпевненою в собі. У її довільній програмі були моменти, де потрібно було показувати емоцію, пристрасть, взаємодію, а вона відпрацьовувала їх, надто механічно, не проживаючи.