Розділ 6 

Серце калатало так, наче я знову стояла на стартовій позиції перед прокатом. Я бігала поруч із мамою на кухні, хапаючи то тарілки, то серветки, намагаючись хоч чимось допомогти їй накривати стіл. До приїзду Макара залишалися лічені хвилини.

Коли вчора ввечері я переказала батькові слова тренера, то готувалася довмовляння. Але, на мій подив, тато відреагував абсолютно спокійно. Він сам запропонував перенести розмову з ковзанки до нас додому й запросив Макара на вечерю, зауваживши, що буде радий особисто познайомитися зі Стрільцем і обговорити деталі. Попри цю несподівану прихильність, я все одно страшенно хвилювалася.

Сьогодні я провела перед дзеркалом набагато більше часу, ніж зазвичай. Кілька разів розчісувала волосся, збираючи його то в звичний високий пучок, то залишаючи розпущеним, і без кінця поправляла на собі просту темно-синю сукню. 

У двері задзвонили, я мало не підстрибнула на місці. Ми з мамою вже сиділи у вітальні, чекаючи, поки батько зустріне гостя в коридорі. Коли Макар зайшов до кімнати й привітався, я аж припіднялася з дивана, міцно стиснувши пальці в замок.

Сьогодні мій тренер виглядав зовсім по-іншому. Замість звичної чорної куртки з логотипом федерації на ньому були чорні джинси та темне поло, яке підкреслювало широкі плечі. Макар виглядав привабливо.

— Проходьте, Макаре, сідайте, — батько вказав на великий обідній стіл у центрі кімнати, займаючи своє місце на чолі.

Мама швиденько розставила останні страви, і ми всі сіли. Так вийшло, що ми з Макаром опинилися прямо навпроти один одного. 

— Ну що ж, — почав тато, і в його голосі прокинулися ті самі вимогливі нотки, які я чула щодня. — Давайте знайомитися ближче. Розкажіть, Макаре, як ви бачите роботу з моєю донькою і що з її нинішньою формою.

Батько слухав уважно, схрестивши руки на грудях. Я приготувалася до найгіршого: до звичного переліку моїх помилок, недокрутів і “зайвих кілограмів”. Але те, що почав говорити Макар, змусило мене буквально завмерти на місці.

Він не просто розповідав про план тренувань, він почав хвалити мої заслуги. Макар говорив про мою унікальну реберність, про те, як рідко серед одиночниць зустрічається така пластика та вміння тримати максимальний рівень у доріжках кроків. Мені було неймовірно приємно. Я вже й забула, коли мене востаннє оцінювали як сильну спортсменку.

Коли розмова неминуче дійшла до моєї ваги та інциденту в медпункті, батько одразу підібрався.

— Зайві грами тягнуть її вниз, Макаре, — жорстко перебив тато. — Фізика проста: вона збільшилася в об'ємі, центрифуга ламається. Їй потрібен дефіцит калорій, інакше...

— Інакше вона просто розіб'ється, — так же твердо відрізав Макар. — Ви плутаєте робочу форму з повним виснаженням. Аня впала не через вагу. Вона непритомніє, бо її м'язам елементарно немає звідки брати глікоген для виштовху. Ви хочете бачити її на п'єдесталі чи в лікарні? Виснаження не принесе нам омріяне золото. Воно принесе травму, після якої кар'єра закінчується назавжди.

Батько насупився, намагаючись сперечатися і давити своїм звичним батьківським авторитетом, але з Макаром цей номер не проходив. Мій тренер залишався абсолютно спокійним. Він не підвищував голосу, легко аргументував кожне своє слово медичними фактами й біомеханікою стрибка, непохитно стоячи на своєму. Протиставити його олімпійському досвіду батькові було нічого. І я бачила, як тато, який ніколи ні в чому не поступався, почав повільно здаватися.

Я сиділа, ледь дихаючи, і з захватом дивилася на тренера, навіть не намагаючись цього приховувати. Макар, говорячи з батьком, здається, помітив мій пильний погляд. На секунду він перевів свої темні очі на мене і ледь помітно, іронічно припідняв брову.

Мене наче струмом ударило. Щоки миттєво спалахнули рум'янцем, і я різко опустила голову, розглядаючи малюнок на своїй тарілці. 

***

Я сидів навпроти Аніного батька й тепер чудово розумів, чому вона так панічно його боялася. Чоловік мав справді авторитарний характер. Він звик, що його слово в цьому домі – закон, який не підлягає обговоренню, а власна донька для нього була перш за все проєктом, який мусив реалізувати його власні нездійснені амбіції.

Але я теж не був простим хлопчиною, якого можна прогнути авторитетом. Великий спорт загартував мене так, що я міг витримувати й не такий психологічний тиск. Я спокійно тримав удар, методично розбиваючи його аргументи фактами про біомеханіку стрибків та медичні показники.

Щоправда, вести цю напружену бесіду мені заважав один фактор: Аня.

Вона практично не торкалася їжі, сиділа рівно й дивилася на мене з таким неприхованим захватом, що це починало мене дивувати. У її великих очах читалося стільки вдячності, наче я щоправда щойно врятував їй життя, а не просто вибив нормальний раціон. І, якщо чесно, цей її погляд розбудив у мені якесь дивне бажання. Мені стало цікаво трохи її подражнити. Я кілька разів переривав контакт із її батьком, дивився прямо на неї у відповідь і з задоволенням спостерігав, як дівчина миттєво бентежиться, червоніє й ховає очі. Це розряджало атмосферу.

Нарешті вечеря добігла кінця, і батько Ані, хоч і неохоче, але погодився на мої умови щодо харчування. Коли прийшов час іти, я підвівся з-за столу й подивився на дівчину.

— Аню, проведи мене до машини, будь ласка. Потрібно обговорити завтрашнє тренування.