Глава 22

Глава 22 Правда.

 Помітивши, що Детектив важко дихає і ледве переставляє ноги, Алекс, припинивши бігти, зупинився. Сам він, міг у такому шаленому темпі бігти ще довго, але слід було враховувати той факт, що Сем, на відміну від нього, не був добре натренованим та підготовленим спортсменом. Так, Детектив був сильний і витривалий, але не настільки.

- Здається, за нами немає погоні. - Прислухавшись, заспокоїв трейсер Сема.

 Жадібно ковтаючи розкритим ротом повітря, Детектив заперечливо хитнув головою.

- Тварюки, що мешкають у цих підземеллях, можуть пересуватися настільки безшумно і непомітно, що виявити їх можна тільки тоді, коли їхні ікла або пазурі встромляться тобі в тіло.

- А ти вмієш заспокоїти. – Після одержаного застереження, хлопець був змушений, знову прислухатися до підозріло трунової тиші у коридорах підземелля.

 Трохи відновивши подих, Детектив, раб своїх звичок, з властивою йому цікавістю, захотів побачити те, заради чого вони пустилися в цю небезпечну авантюру.

- Покажи хоч ключ, заради якого ми ризикували.

 Діставши з кишені ключ, схожий на якийсь витвір мистецтва, ніж на предмет, яким відкриваються замки, Алекс передав його Детективу.

- Це хоч той ключ, що нам потрібний? А то Зброяр, ще той пройдисвіт.

- Вибач, але мені, якось було не до перевірок. - Трохи обурився трейсер, хоча після слів Детектива, його і самого, тепер почали мучити такі самі сумніви. - Цей недомірок, спустив на мене близько сотні своїх містеров Чаків. Тож, мені довелося нести звідти ноги.

 Детектив віддав ключ назад Алексу. Але замість того, щоб сховати його знову в кишеню, хлопець витягнув футляр і, усміхнувшись, підморгнув Сему, який все зрозумів.

- Чого даремно ворожити та хвилюватися. Зараз все й перевіримо.

 Вставивши ключ у маленький, ледве помітний отвір на футлярі, трейсер кілька разів провернув його, поки не пролунало тихе клацання. Так, це був, потрібний їм ключ. Футляр було відкрито.

 Разом із маленьким флаконом, у якому містився Еліксир Знань, у футлярі лежала й записка. Написана від руки, тим самим почерком, що й записка, знайдена у схованці годинника на Вокзалі.

- «Правда, не завжди несе з собою спокій та полегшення. Відкривши завісу над одними таємницями, ти змушений будеш, шукати відповіді інші таємниці». - Закінчивши читати вголос записку, Алекс передав її Детективу. Як говориться в прислів'ї: одна голова добре, а дві, краще. - Подивися, може ти, щось зрозумієш? Ні, щоб просто лежав тут один флакон із Еліксиром Знань. Взяв би його, та й випив. Так, ні. Треба було, ще записку покласти. Прямо як у Шекспіра тепер – пити чи не пити?

- Схоже, тут просто говориться, що отримана правда… може не сильно і сподобатися. - Прочитавши, зробив свій висновок Детектив.

- Добре. Значить, пити. - Прийнявши рішення, Алекс витягнув пробку з флакона і швидко вилив його вміст собі в рот. Глоток, і Еліксир Знань потік горлом вниз, причому, чим нижче він опускався, тим швидше це відбувалося. Усередині з'явилося якесь приємне тепло, що розповзалося по всьому тілу. Несподівано, всі ці теплові потоки, кинулися до голови хлопця, ставши буквально насичувати собою його мозок, який почав шалено працювати. Різні образи, картини і дії, змінюючи один одного зі швидкістю комп'ютера, що перезавантажується, безладно змінювалися в голові хлопця, що похитнувся.

 Детектив схвильовано дивився на Алекса, який, явно мучився і чиє обличчя було спотворене від жахливого болю і страждань. Усвідомлення того, що він нічим не може допомогти хлопцеві, давило на Сема. Але не минуло й хвилини, як трейсер випив Еліксир Знань, а вираз болю вже зник з його обличчя. Залишилося… лише страждання. Страждання від правди, що відкрилася…

 Подивившись на Детектива, Алекс відразу ж відповів на запитання, яке той збирався йому поставити:

– Я все згадав. Ідемо до Будинку Долі, там, я, вам все розповім.

 Але Детектив не поспішав рухатися з місця. За час їхнього перепочинку, він встиг озирнутися навколо і зрозумів, що не знає, де вони знаходяться…

- Я… не знаю, куди нам іти? - Нарешті зізнався він. – Я, ніколи не був у цій частині підземелля. Схоже, що ми заблукали.

 На відміну від Детектива, Алекс не виявляв жодних ознак занепокоєння. А сказані їм слова, змусили Сема здивовано насупитися.

– Зате я, знаю, де ми знаходимося. Тож, далі я, тебе поведу по підземеллях. І будь ласка, поки що, жодних питань.

 Детектив був змушений закрити рота, так і не поставивши своє питання. А питань у нього було тепер… дуже багато!

 Через годину після того, як Алекс взяв на себе роль провідника, вони з Детективом, залишивши підземелля, піднялися на поверхню. Який же був подив Детектива, який виявив, що вони знаходяться недалеко від Будинку Долі. Нарешті Сем отримає відповіді на питання, що його переповнювали. Він так і не зважився, за час шляху, поставити хоч одне запитання хлопцеві, який впевнено крокував увесь час попереду, не промовив протягом усієї дороги більше ні слова.

 Як і всі рази, коли він приходив до Будинку Долі, двері виявилися не замкненими, і Алекс, чомусь несміливо, переступив поріг. Як сприймуть правду Ізабель, Марта та Детектив?... Ось що викликало переживання. Чи залишаться вони, після цієї правди, йому друзями?... Адже, як тепер він пам'ятав, їм усім, разом, через багато довелося пройти.

- У вас вийшло дістати ключ? - Тільки побачивши хлопця, що входить до кабінету, з надією поцікавилася Ізабель.

 На відміну від Мага, Марта одразу помітила, що в Алексі щось змінилося... Для неї, одразу стало зрозуміло, що Еліксир Знань, був уже випитий.

– Ми, дістали ключ. – підтвердив трейсер. – І я, вже випив Еліксір Знань. У футлярі була ще ця записка.

 Від почутого, очі Ізабель радісно заблищали. Взявши протягнуту їй записку, вона швидко прочитавши написане, передала її Марті.